Уламки шахедів, які сипляться сьогодні на наші голови — це не іранське залізо. Це друзки імперії

Ворог ще не знає, що українці розучилися боятися.

Вніч на 29-грудня, орки комбіновано атакували Україну. Ракети, шахеди, Х-21, С-300, зліт бомбардувальників з Мурманської області. Долетіло аж до Львова. Харків, Одеса, Черкаси, Конотоп, Київ. Вся карта України — «червона» цілу ніч.

Русня вітає нас з Новим роком, у той спосіб, в який вміє.

Вони хочуть нас залякати і долякати. Вони хочуть, щоб ми вийшли на вулиці і площі й благали про мир, про милосердя.

Вони ще навіть не знають, що ми вже не лякаємся. Ми вже дорослі тут. Всі, навіть, діти. Ми розучилися боятися. І, можливо, це наше найбільше надбання за останні два роки.

росія накопичила якусь там кількість своїх ср*них ракет. На крадених чипах і крадених технологіях. Так працюють сучасні гібридні війни. Ще ніхто й ніколи не вигравав війну ракетними обстрілами міст. Це — атака на нашу психіку, на нашу витримку, на нашу мужність, на нашу гідність.

Великою мірою — це інформаційна атака, як це не парадоксально. Наші тривоги, наші страхи й непевність живлять їхнє імперське збоченство. І дуже важливо цьому не піддатися. Бо маніяк любить, коли його бояться.

Насправді, вони слабкі, а ми — сильні! Ми не повинні цього забувати на жодну мить. Я не хочу писати якийсь пафосний маніфест «національної єдності» і вчити вас патріотизму, але іноді дуже важливо артикулювати таке самому для себе.

Днями журналіст, сценарист і письменник Олександр Зінченко презентував свою книгу «Як українці зламали імперію зла». Вона присвячена подіям 1991-го року. Того року, в якому ми отримали свою незалежність. Саме отримали, а не здобули, бо здобуваємо ми її зараз, в ці дні, в ці хвилини.

За три роки перед цим Олександр Зінченко зробив документальний серіал, з однойменною назвою. І коли почалася війна, то доводилося чути: та ж не зруйнували ми ту імперію. Вона жива. Вона на нас напала.

Ні! Таки зруйнували! Просто в історії такі процеси не відбуваються миттєво. Це величини глобальної тривалості. Часто ми їх навіть не помічаємо, але вони — абсолютно невідворотні.

Уламки шахедів, які сипляться сьогодні на наші голови — це не іранське залізо. Це друзки імперії. Тієї імперії, яку ми зруйнуємо. Бо ж, як відомо, «Київ москву хрестив, Київ її й відспіває».

Недавно трапилися мені результати соціологічного опитування, з якого видно, що українці на виборах 1991 року (якби вони відбувалися сьогодні) обрали б президентом В’ячеслава Чорновола, а не Кравчука… Але не обрали. Іноді націям та народам треба оці тридцять з лишнім років, щоб усвідомити свою власну наївність, власні помилки, власну незрілість.

І не ми самі такі. Як колись сказав Вінстон Черчилль: «Американці — дуже мудрий народ. Вони обов’язково приймуть правильне рішення. Після того, як перепробують всі інші»…

Тому зараз для нас найважливіше — єдність, як це не банально. Жодних чвар між своїми, жодних сварок, ніяких «срачів». Мусимо бути єдині! Бо часи такі надворі!

І тоді ми абсолютно точно переможемо! Бо в нас є те, чого ніколи не було, немає і не буде в нашого ворога.

В нас є та сила і та віра в себе, якої, можливо, більше немає ні в кого.

І як сказав отой хлопчик, що разом зі своїм собакою виліз з-під завалів розбомбленого будинку в Дніпрі: «Х*й вам!»

Джерело