Помножити на нуль Кіркорова. І при чому тут протистояння Патрушев-Кірієнко?
Розкручування жорсткої обструкції учасників голої вечірки, на перший погляд, здається виключно неадекватною реакцією автократії на тусовку, яка заїлася і втратила відчуття часу. Але, мені здається, процеси, запущені зараз, мають дещо глибший, системніший характер
Почати потрібно з того, що перша реакція влади не передбачала якихось кардинальних речей. Все виглядало так, що артисти вибачаться і справа спуститься на гальмах.
Але тут «несподівано втрутилися» ЗСУ, які знищили БДК «Новочеркаськ». І, в кремлі, судячи з усього, прийняли рішення максимально посилити історію з голою вечіркою і тим самим закрити в інформпросторі питання знищення корабля. І все, може, б теж на цьому завершилося, але в кремлі було прийнято рішення показово принизити і покарати учасників вечірки. Якщо говорити історичними паралелями, які завжди кульгаві — це така собі, сучасна реінкарнація справи журналів «Звєзда» і «Ленінград».
Вся ця тусовка, м’яко кажучи, не антивладна і зовсім не виступає проти путіна. Але вона дратує кремль недостатньою лояльністю. Владі потрібні Шамани (новітній Кобзон), а не кіркорови, які явно мають за собою шлейф гомосексуальності, вседозволеності і спогадів про вільне життя не лише з гей-клубами, але й просто більш заможним і безтурботним для більшості росіян періодом. Кіркорови і собачки — це символи недобитого лібералізму, який в будь-який момент може підняти голову. Але вся ця історія — це вершина айсберга.
Як на мене, є ще один важливий аспект, значно складніший за попередній. Це початок дуже складної перебудови державної моделі рф, згідно з новими вводними (відміна ідеї транзиту влади і повна втрата навіть квазіопозиції). Зараз, конкурують між собою дві моделі: одна, яку можемо умовно назвати моделлю Патрушева, і яку можна назвати «неоандроповщина». Суть її зводиться до повного підпорядкування всіх процесів силовикам з керівною і спрямовуючою роллю ФСБ. Головним союзником Патрушева тут виступає керівник Ростеху Чемезов.
Друга модель, яку можемо умовно назвати моделлю Кірієнка, яка передбачає утворення балансу між силовиками і якимось гібридом новітньої КПРС чи навіть КПК. Вона забезпечує цивільні соціальні ліфти і відповідає, перш за все, за економіку та соціалку.
Яка модель переможе, сказати важко (звільнення Кірієнка, про яке останнім часом заговорили, зовсім не означає смерть цієї концепції). Поки точно більше шансів у першої моделі, але путін явно боятиметься надмірного посилення силовиків. Є ще один козир у другої моделі: при ній телевізор не буде таким скучним, а значить система управління населенням не буде зводитися виключно до страху. Правда, питання, чи це важливо путіну зараз — відкрите.
росія вступає в період трансформації системи. І від цієї трансформації буде багато в чому залежати не лише те, що відбуватиметься в росії завтра, але й через кілька років.
