Помилки не стають шляхом до перемог
Щоб про це не говорили в марафоні
Коли листя впало, воно оголило те, що болить, що пече страшним болем — кладовища. З великою кількістю прапорів… По всій Україні. В кожному місті, в кожному населеному пункті. І в кожному селі. І їх вже неможливо не помічати. Вони — просто пряме свідчення страшних втрат і найбільшого болю цієї війни. Навіть якщо ці втрати так старанно замовчуються.
А ще квіти… ось ці осінні айстри і жоржини, які ніби мають радувати як окраса, але викликають гіркі сльози на сільських дорогах і стежках, якими несуть Героїв. На щиті.
Проводжати в останню путь, стати на коліно виходить все село, навіть, якщо проводжають воїна з зовсім іншого містечка.
— Везуть же майже щодня, ми щодня з дівчатами ходимо, зі школи діти виходять, всі квіти несуть. Цього разу з Бабинець, але ми щоразу йдемо, бо через наше село… А як інакше? — каже мені бабуся Оля, у якої питаю, хто загинув і чи вона його знала…
…
Правда, нікого не зупиняло називати Порошенка «баригою», коли він очолював країну у війні. Та і звання президента не дарма довічне. І тому ледь не щоденне обливання брудом зі значно гіршими епітетами тими ж телеграм каналами Банкової нині — це продукована ними ж політична культура, яка рано чи пізно обернеться бумерангом. Тому тут як ніколи доречна біблійська фраза про «побачити дерево у власному оці, якщо так дратує скалка в очі чужому».
Але якщо когось зачепив «клоун», то мені якраз болить кривавість цієї війни, найболючіша тема — кількість втрат, про яку вже не можна мовчати… І так, винен у цих вбивствах путін і російських народ. Як і в Іловайському котлі (там зайшла регулярна російська армія, і загинуло 180 наших… страшних цифр ніхто не приховував), і в Дебальцевому (звідки все-таки вдалося вивести наших під прицільним вогнем ворога), і в Бучі, і в Маріуполі, і в Сєвєродонецьку, і в Соледарі, і в Бахмуті і ще багато де.
Тільки дивує, що Іловайськом і Дебальцево депутати партії влади досі дорікають Порошенку… Їм — можна. Тій же Марʼяні, яка чомусь вирішила «покерувати» військовими в Сєвєродонецьку, наприклад, і де втрати, на жаль, значно більші…
Зараз влада пробує хаотично знайти винних у «розхитуванні ситуації»… І, звісно, в усьому бачить «руку опозиції».
Не власні помилки, не втрати, які нестерпно болять вже сотням тисячам українських родин. Не втома людей, які вже майже два роки в важких броніках, в окопах, з купою хвороб і без будь-якої надії на демобілізацію, бо вони добровольці і тому «повинні до кінця…». Не позиційна війна. Не неповага до війська, коли командувачів генерала Танцюру і генерала Хоренка звільняють, навіть не пояснивши їм за що… Не недоречні коментарі заступників з офісу, які врешті дозволили західній пресі говорити про конфлікт політичного і військового керівництва, що не сприяє такій важливій підтримці Заходу…
А як завжди винна опозиція, яка «розхитує», бо сміє писати про помилки. Лишень тому, що їх треба вирішувати…
Помилки не стають шляхом до перемог. Щоб про це не говорили в марафоні.
Генерал Залужний написав текст, в якому був основний месидж: час подивитися в обличчя реальності, бо без технологій нас чекає позиційна війна в стилі Першої світової. І в ній, як ви памʼятаєте, не було військових переможців…
Він написав про те, про що вам скаже кожен другий військовий: неможливо воювати без снарядів, з двома мінами на день, без дронів, без РЕБів, без добре укріплених другої і третьої ліній оборони для маневру резервами.
росіяни добре оснащені дронами — як розвідувальними, так і ударними. За їхніми групами штурмовиків завжди є РЕБ, який глушить «наші очі», і на будь-який вогонь вони спочатку відповідають точними ударами дронів, які, як керована бомба, просто залітають в наші окопи… Так загинув наш Сергій Іконніков, в своє 25-річчя, в бою, від ворожого дрона…
Так, це технологічна війна. В ній потрібні проривні технології і масоване серійне виробництво. Бо наш РЕБ має бути в кожному бою. Бо FPV дрон — це вже майже як патрон, і це розхідний матеріал, якого треба сотні на один бій.
Тому, коли президент каже про те, що «військові мають розробити плани, як рухатися швидше», насамперед має йтися про запуск серійних виробництв мільйонів дронів, про нові розробки кращих РЕБів, про системи розмінування, аби це не робили штурмовики своїми тілами, про побудову якісних укріплень на другій-третій лініях оборони, аби берегти людей. Аби люди у війні управляли технологіями, а не були гарматним мʼясом… Ось це — ключове завдання, як на мене.
І наша команда саме в це вкладається. Петро Порошенко інвестував у виробництво РЕБ, підтримує виробництво і купує FPV дрони. Ми вже рік наполягаємо на виділенні коштів на якісне облаштування оборонних рубежів… Бо їх в цьому році трохи більше одного мільярда на тлі двомільярдного Єдиного марафону…
Вибачте, за довгий текст. Я завжди, все своє життя вважала кращим підходом говорити правду, навіть якщо вона болюча. Тому ми називали втрати, як це зараз робить Ізраїль, ми говорили про проблеми і розплачувалися за це рейтингом і владою. Але втримали країну.
Бо чесні розмови і дискусії можуть опускати рейтинг, але вони змушують вирішувати реальні проблеми, і зважати на них, а не старанно вимальовувати паралельну пабєдну реальність і жити в ній.
Зараз йдеться про значно більше, ніж про чиюсь владу. Йдеться про життя багатьох людей щоденно. Йдеться про долю мільйонів, які вимушено стали переселенцями. Йдеться про долю державності, врешті.
І вижити ми зможемо, лише дивлячись реальності в обличчя і діючи, діючи разом, реагуючи не на слова чи якісь епітети, а вирішуючи проблеми. Якраз ті, які найкраще описав фаховий військовий — генерал Залужний.
