На Близькому Сході в Ердогана є своя особлива гра

І при цьому при кожному маневрі — намагатися витягнути для себе максимальну вигоду. В один день підписав протокол про приєднання Швеції до НАТО, домігся скасування ембарго на постачання американської зброї, а наступного — скасував свій візит до Ізраїлю та назвав ХАМАС «не терористами».

Так було і в минулому. Коли, наприклад, він не гидував зустрічатися з путіним, але при цьому «цинічно» його обдурив, повернувши азовців в Україну. Або коли всупереч позиції США купляв російську систему ППО і при цьому збивав російський літак, який перетнув турецький кордон.

Така політика багато кого відверто дратує. В першу чергу — партнерів по НАТО, яким важко мати справу з таким непрогнозованим союзником. Але Ердоган може собі це дозволити. Незалежна економіка та потужна армія дає йому можливість викаблучуватися так, як він вважає за потрібне.

Однак на Близькому Сході в Ердогана є своя особлива гра. Поміж Іраном та Саудівською Аравією — головними конкуруючими центрами впливу у мусульманському світі — він намагається відігравати роль «третьої сили». Звісно, така «третя сила» просто зобов’язана засуджувати військові дії Ізраїлю. Але при цьому, на відміну від багатьох радикальних рухів ісламістів — жодним чином не заперечувати права Ізраїлю на існування.

Створення Палестинської держави навряд чи буде знято з порядку денного. І от коли воно стане реальністю, може постати питання: а хто візьме за ним надійну опіку? Тоді-то і може з’явитися пропозиція Туреччини, від якої буде важко відмовитися. Бо її протекторат над палестинцями для Заходу буде точно кращим, ніж «зовнішнє управління» від Ірану чи усіляких там «міжнародних екстремістів».

Джерело