Мавпа з гранатою

При чому, чим успішніше ЗСУ долають лінію оборони Суровікіна у Запорізькій області тим сильнішою стає словесна діарея цього зіц-голови функа. Він хоче щоби цивілізований світ повірив, що Дмітрій Медведєв перетворився у мавпу з гранатою у руці, якій публіка не має права псувати настрій заради її ж власної безпеки. Цей образ мавпи з гранатою матиме багаторічний негативний вплив на місце росії і її державної компанії «Росатом» у світовому виробництві ядерного палива.

Ядерне паливо проходить кілька виробничих процесів перед тим, як надійти на атомні електростанції, що генерують електроенергію. Спочатку слід видобути уранову руду з надр, потім здійснити процес конверсії цієї руди у гексофторид, який легко переходить у газоподібний стан. Тому, що саме у газоподібному стані відбувається подальше збагачення урану, тобто збільшується відсоток ізотопа U235.

Цей процес збагачення є потрібним як для виготовлення палива для атомних електростанцій, так і для виготовлення плутонію, що використовується у ядерній зброї. Такий подвійний аспект збагачення урану пояснює, чому ядерні держави хочуть здійснювати контроль над цим процесом, щоби запобігати розповсюдженню ядерної зброї по світу.

Єдиною країною у світі, яка здійснює видобування, конверсію та збагачення урану на своїй території, наразі є росія.
Західні країни змушені об’єднувати свої зусилля для виробництва ядерного палива. Так у Канаді видобувається уран і відбувається його конверсія. Далі у Мексиці — процес збагачення і вже на території США — виготовлення ядерного палива для атомних електростанцій. Аналогічна ситуація у Європі. Там Франція не має видобутку на своїй території. Це вимагає узгоджень між
законодавствами багатьох країн.

Тому збагачений уран з росії був не тільки конкурентоспроможним на світовому ринку, але по суті займав домінуючі позиції у світі.
Напад росії на Україну у лютому 2022 року, який супроводжувався загарбанням Чорнобильської зони та Запорізької атомної електростанції, примусив західні країни подивитися на проблеми збагачення урану не з точки зору економіки, а з точки зору власної енергетичної безпеки. Наразі близько половини світових поставок збагаченого урану походить з росії.

У Чорнобильській зоні росія розграбувала обладнання для захоронення ядерних відходів на сотні мільйонів доларів. Це тому, що Україна захотіла мати своє сховище ядерних відходів, а не платити за їхнє зберігання на Новій Землі у росії. Збереження ядерних відходів — це дуже дохідний бізнес тому, що відпрацьоване паливо вивозиться на зберігання, а не захоронення. Це означає, що власник тих відходів має сплачувати за них як у камері зберігання на вокзалі. Тобто кожні 10 років, коли спливає дія контракту на збереження відпрацьованого палива його треба поновлювати. А за той час з’являється ще нове відпрацьоване паливо, яке теж треба вивозити на платне зберігання. Тому власник тих відходів згодом потрапляє у боргову пастку: сума, яку доводиться сплачувати, зростає невпинно. І навіть через 60 років, коли атомна станція припинить генерацію електроенергії, необхідно довічно платити за зберігання відпрацьованого палива. Наприклад, та сама Угорщина, що має російські реактори у місті Пакш і будує ще два нових, зберігає свої ядерні відходи у росії. А могла би зберігати в Україні, якщо сховище відходів було би готове у Чорнобилі. Транспортування відходів обходилося би дешевше, тому що Чорнобиль набагато ближче від Угорщини, ніж Нова Земля. А також і суттєво дешевшим було би зберігання, тому що з’явився б конкурент, а конкуренція завжди збиває ціни.

Тому-то росія розграбувала все, що вона могла пограбувати у Чорнобилі.

Саме тому, що обслуговування атомної електростанції і зберігання відпрацьованого палива є довготривалим бізнесом, «Росатом» надає надзвичайно пільгові умови Угорщині на будівництво ще двох атомних енергоблоків у Пакші. Всі витрати, що пов’язані з будівництвом цих енергоблоків аж до введення їх у експлуатацію, росія бере на себе. А до тих пір це будівництво нічого не коштує уряду Орбана. Розплата буде пізніше і триватиме ще мінімум 50 років, але це Орбана не турбує, бо прем’єром він буде у кращому випадку на період будівництва цих енергоблоків, а не коли доведеться відплачувати росії. Як казав один французький король: «Після нас хоч потоп».

Втім, якщо пан Орбан і схоче платити за зберігання відпрацьованого палива по вищих розцінках росії, а не Україні, йому все одно доведеться домовлятися з урядом України про дозвіл на транспортування цих відходів територією України. І якщо ніякі моральні аргументи вже не впливають на його антиукраїнську риторику, хай принаймні подумає про наслідки у разі відмови українського уряду пропускати такий небезпечний вантаж українською територією.

Загарбання Запорізької атомної електростанції має мотивацію ближчу до загарбання Криму, ніж пограбування сховища відходів у Чорнобильській зоні.

Запорізька АЕС генерувала до війни 6 гігаватів електроенергії з загальної атомної генерації України у 13,8 гігавата. Після того, як Україна приєдналася до європейської мережі передачі електроенергії у лютому 2022 року, вона отримала фізичну можливість експортувати великі обсяги електроенергії до європейських країн.

А це створює конкуренцію для продажу російського газу до Європи, бо там багато електростанцій використовує газ як паливо. Якщо українська електроенергія Запорізької АЕС піде до Європи, то росія втратить у Європі певну кількість покупців газу. Отже, загарбання Запорізької АЕС має ту саму мету, що і загарбання кримських газоносних площ: позбутися конкуренції українських енергоносіїв на європейському ринку.

І якщо не виходить погрозами або підкупом, то треба — за допомогою сили. Тобто за допомогою широкомасштабної агресії. Бо як вчив «вождь світового пролетаріату» Ленін: «Війна — це продовження політики іншими засобами». Але цього разу «інші засоби» не спрацювали так добре, як під час агресії проти Грузії у 2008 році. Тоді метою агресії було не тільки провчити Грузію, але й Азербайджан, який хотів збудувати газогін під Каспійським морем, щоби транспортувати туркменський газ. Транспортування туркменського газу кремль завжди вважав своєю монополією. Оскільки з того часу газогін з Туркменії до Азербайджану так і не було споруджено, то росія вважала, що стратегічну мету агресії-2008 було досягнуто.

Але у війні проти України кремлівське керівництво загрузло по самі вуха.

За цей період росія втратила повністю ринок європейського газу, що постачається трубами, хоча, на жаль, продовжує торгувати скрапленим газом.

Якщо Європа та США випхають росію ще зі своїх ринків збагачення урану, то абсурдність російської агресії проти України стане ще більш очевидною. Тому, що кремлівське керівництво планувало цією війною збільшити обсяги продажу енергоносіїв, до яких входить і газ, і збагачений уран, на ринках Європи та Америки. А досягне прямо протилежних результатів, ніж ті, на які розраховувала, Тож Ленін, якби воскрес, мав би дійти висновку, що війна — це небезпечний інструмент продовження політики іншими засобами.

У США генерують електроенергію 92 атомних реактори. 22 з них залежні від збагаченого урану російського походження. Залежна від російського збагаченого урану і Європа. Тому «Росатом» досі не покараний закриттям для нього західних ринків. Тому-то він може собі дозволити безкарно грабувати і сховище в Чорнобилі і Запорізьку АЕС. Але Захід вже схаменувся. Президент США Байден та канадський прем’єр Трюдо за підтримки своїх французьких та британських колег домовилися випхати росію з ринку збагаченого урану західних країн. На це знадобиться певний час: англійська компанія URENCO планує замістити російський збагачений уран на американському ринку у 2027 році. Так, це не зробити за один рік, але це бізнес, що розрахований на багато десятиліть наперед, тож втрати росії у майбутньому будуть значними. Тому ціна цієї агресії буде відчутною для росії і через сорок років.

Китай вже зробив висновки щодо оцінки військового та економічного потенціалу росії після завершення цієї війни. Напередодні візиту путіна до Пекіну у жовтні там випустили офіційну карту китайських кордонів, що суттєво відрізняється від делімітації. Звісно, відрізняється на користь Китаю, а не росії. Маша Захарова оголосила позицію російського МЗС з цього приводу.

І немає там обурення або погроз щодо неповаги до російських кордонів. Підлещується Маша до Китаю та смиренно нагадує, що угода про кордон була вже підписана у 2008 році. І буйний ведмідь з гранатою щось набрав до рота води з цього приводу.
От така-то сумна казка про Машу та Ведмедя виходить. А, може, раптом дійде до всіх цих персонажів, що повага до кордонів України дозволить росії знайти вихід з цього нескінченно довгого темного тунелю, куди вони завели росію.