Такі пропозиції на білбордах не роблять…

Воєнне — значить, таємне. Так було і так має бути у всі часи. На жаль, цю істину чомусь забувають у нас деякі особи, наділені повноваженнями, які, здавалось би, мають багатий політичний і господарський досвід. А ще, сподівалося, мають клепку у голові. Хто-хто, а саме вони повинні би знати, що надмірна відкритість під час війни, особливо щодо справ нашої оборони, безпеки — недоречна, недопустима, бо дуже шкодить країні.

460-й день великої війни. Одна із національних трас, запруджених транспортом. Тисячі автівок снують туди-сюди. І чи не у кожній з них звертають увагу на придорожній білборд із дивним, зважаючи на наш час, я навіть сказав би — диким — текстом. Як випливає із написаного величезними буквами, представники місцевої ради, точніше, її керівництво, публічно пропонує на землях своєї громади розмістити… військову частину. Тобто робить підказку агентам країни-агресора (а такі у нас, на жаль, не перевелися), де саме українці можуть додатково розташувати своїх захисників і їхні бойові арсенали. Слава богу, що ще не показали на карті, де конкретно знаходиться вільна для цього ділянка, які її координати…

Якщо «національно свідомі» панове справді горіли бажанням громадською земелькою, ресурсами прислужитися ЗСУ, можна було це зробити просто і правильно: заїхати в обласну військову адміністрацію чи у Міноборони і тихо, без галасу, без реклами поділитися своїм задумом. Там точно подякували б і допомогли цю ідею реалізувати. Без витоку важливої інформації, який допустив «патріотичний війт».

Не так злії вороги, як добрії люди, писав Кобзар. Багато хто дешевим піаром, показним благодійництвом, відвертою грою на публіку підігрує тим, хто несе в Україну смерть і руїни. Про таких ще кажуть — корисні ідіоти.

Вони є всюди. Одні, дорвавшись до телекамери, у найменших деталях розповідають про найбільш імовірні напрямки нашого контрнаступу. Інші, ігноруючи реалії, «заспокоюють» довірливих громадян швидкими, блискавичними перемогами, вказуючи ледь не місяць-день, коли ворога буде розбито на голову. Інші горе-діячі і «провідні експерти», пригадайте, обнадіюють, заколисують нас з вами буцімто цілковитим виснаженням ворога і його швидким, буквально «ось-ось», економічним, військово-політичним крахом. Ще з минулої осені б’ють себе у груди, що ракет для удару по нас у росіян залишився сущий мізер, всього на якихось дві атаки. А потім, як оце зараз, ховають голову у пісок, коли цих жахливих нападів тільки протягом одного дня в одному місті буває по кілька. Ховають у пісок не тільки голову, а й пузо, нажите на державних посадах. Одного з таких колишніх горе-спікерів, нарциса у великій політиці, від якого мліли деякі жіночки, бачили нещодавно на пляжах Ізраїлю…

І серед чинного нашого чиновництва є такі, що своїми суперечливими заявами відверто дезорієнтовують, дезорганізовують людей. Пригадайте-но: один чиновник радить людям на окупованих територіях оформляти чужинські паспорти, а в той же день інша високопосадова особа застерігає не робити цього в жодному разі. І будь, як мовиться, мудрим…

«Даром» безперестанку торохкотіти, що треба і не треба, володіла одна із героїнь фільму «Весілля у Малинівці». Через це назвали її Трандачихою. Але ж у нас реальна війна, а не кіношна. Терендіти, як правильно кажуть — не мішки носити. Кожне необачно сказане слово (не кажу вже про необачну дію) ускладнює нашу непросту боротьбу із сильним, озброєним до зубів, підлим, підступним ворогом. Замість того, щоб мотивувати наших людей така не виважена інформація зневірює їх, розчаровує, пригнічує, розслабляє. І тим допомагає супротивнику. Як оті білборди від безвідповідальних осіб.

Припускаю, зробили їх з певним, далекоглядним умислом. І, припускаю, основна мета — не допомога армії…