Клановість — не ознака влади. Клановість — це характеристика суспільства
Науково це зветься патрон-клієнтськими відносинами
Ця дика історія з Коболєвим, якого реально можуть за 5 днів відправити у СІЗО — це історія про деградацію інституційних новобудов у нашому культурно-суспільному контексті.
Знаєте, була і є в багатьох диктаторів така тяга — будувати десь в пустелях мегаломанські проєкти чудо-міст. Які повинні різко виділятися посеред тотального навколишнього зубожіння з глиняних мазанок. Інноваціями, розкошами та золотими статуями. Не дивно, що всі ці прожекти не доживають до завершення. Їх заносить піском, будівлі стоять порожніми скелетами. А постаменти зруйнованих статуй — пам’ятником людському марнославству.
Так і тут. Вже на другій-третій ітерації окремо та автономно побудоване серед нашого вишневого садка «Крайслер-білдінг» починає просідати, занурюватися в бездонний український чорнозем. У ґрунт, на який неможливо спертися.
Це тема настільки, насправді, масштабна, що годі писати не короткий допис в Фейсбуці, а монографію! Бо планів та граней тут сотні і сотні.
І про те, як нова реформована система починає оперувати не здоровим глуздом, а «палочками» показників. І про те, як вона не може бути річчю у собі — а отже є залежною від кланів, та вимушена на них озиратися і обирати не сутнісні справи, які тектонічно змінять політгеографію держави, а зручні. Це історія про палких активістів та незалежні NGO, на кшталт ЦПК, які повинні бути арбітрами та лобістами перетворень, але поступово деградують до стану піар-відділу одного органу, починаючи вигороджувати «клієнта» у навіть найбільш ідіотській ситуації. Бо клановість — не ознака влади. Клановість — це характеристика суспільства. Науково це зветься патрон-клієнтськими відносинами. Не маєш стаї? Не маєш впливу! Не маєш впливу? Ти ніхто! Тому свою стаю треба захищати. Щоб там не було і як би ця стая не накосячила. Велкам ту зе клаб, дорогі наші полум’яні комсомольці!
Суди! Це історія і про суди. Найкращі та антикорупційні. Які повинні бути незалежними, відстороненими та виправдальними. Але якщо прокурора треба підмазати, щоби він підмазав тебе — то пов’язку з одного ока можна зняти. Інколи.
І це, звичайно, й історія про владу. Яка методами перебору та великих чисел підбирає ключики до усіх замків. Бо монополія породжує тотальність, а тотальність породжує «беспредел»!
Коболєв, а разом з ним вже і низка справжніх та порядних реформаторів, пожираються побудованою американцями системою юстиції, яка повинна була їх захищати! Бо американська система, виявляється, складається з українців.
Коли ми говоримо про реформи, насправді, не уявляємо усю складність цього процесу та увесь спротив. Не спротив окремого чиновника чи міністра Івана Івановича Пузатого. А спротив суспільства, мільйонів людей, які оперують системою цінностей, звичок та установок. В яких, як в оцті, розчиняються чужорідні кристали.
Час, тільки час, еволюція та перебудова способу мислення та сприйняття дійсності зможуть це виправити.
Бажаю Андрію та усім порядним людям відбитися!
