Хочу бачити росію, що відкинута на сотню років у минуле
Звичайно, мені дуже хочеться побачити кремль, що палає, і Аркадія Бабченко, що їде на «Абрамсі» із саркастичною посмішкою та цигаркою в зубах. Але ще більше мені хочеться справедливої адекватної відплати
А вона — не в обстрілах міст, не в жінках, що плачуть у бомбосховищах, і навіть не в мертвому володимирі путіні, підвішеному за ноги на Спаських воротах.
Відплата — це манівці економіки, культури, освіти, науки, мистецтва, якими тепер пролягатиме «особливий» російський шлях.
росія сама загнала себе на узбіччя світової цивілізації, і не тільки керівництво країни доклало до цього руки, а й кожен росіянин, який підтримав безстрокового президента, схвалив війну або воював.
Усі разом робили? Усі й відповідатимуть.
Втрачені ринки неможливо повернути назад, а ринок газу, нафти, вугілля росія втратила майже повністю. Банківська система в ізоляції. Наукове співтовариство відрізано від кооперації. З росії йдуть виробничі потужності та фінансові донори. Імпорт у росію обладнання, електроніки, високотехнологічних виробів, процесорів та комп’ютерних систем зупинено. росія вийшла з Болонської системи освіти, а те, що в Польщі звільнили з державних посад усіх випускників російського МДІМВ, — це лише перша ластівка. Далі буде більше.
Відплата за агресію неминуча. І це не ракети і снаряди, які летять російськими містами у відповідь. Це — ведмежий кут, у якому житимуть покоління росіян, нащадки тих, хто аплодував кремлівській погані. Діти та онуки цього покірного стада, що жере будь-яку тупу пропаганду. Вони житимуть у «новій росії», відкинутій на сотню років у минуле. Жити і дивитись на цивілізований світ через паркан, яким їх убезпечили від нормального життя путінські соколи.
І це страшніше за Бабченка на «Абрамсі». Бабченко проїхав — і все. А манівці та глухі стежки — це дуже надовго. Шкода, що не назавжди, але мене влаштує і століття занепаду. Задовольнюсь малим.
