Скільки смертей треба, щоб керівники почали робити елементарні висновки?
Невже не зрозуміло, що доведеться відповідати після перемоги перед родичами, дітьми, друзями, побратимами загиблих?
Наші окремі частини, де мобілізованих готують три місяці, і добирають та зрощують командирів, демонструють боєздатність. Але чому навіть через рік після початку вторгнення є непоодинокі випадки, коли на фронт направляють громадян України після тижня підготовки, коли направляють частини, де досі використовують збірні роти, бо нема боєздатних штатних?
На словах у нас ніби-то бережуть людей, а на ділі, берегти солдат — значить їх якісно готувати та керувати.
І цього не робиться.
Невже не зрозуміло, що доведеться відповідати після перемоги перед родичами, дітьми, друзями, побратимами загиблих? Перемога не все спише. Нікому не спише. Є дуже багато відео трагедій, які не буде забуто.
Як можна спокійно спати, якщо не робиться все можливе для аналізу бойового досвіду, навчання на конкретних бойових прикладах на відео, коли помилки повторяються? Як можна не визначити досі нормативно та навіть законодавчо мінімально необхідну індивідуальну та групову підготовку? Як можна призначати мобілізованих людей на посади, яким вони не відповідають за фахом, і не використовувати за призначенням кваліфікованих бійців?
Скільки смертей треба, щоб керівники почали робити елементарні висновки?
