Тарас Шевченко свого часу настраждався від блекаутів та відсутності електрики

Зокрема, взимку 1839-го року ще молодий, 25-річний Тарас писав з Санкт-Петербургу своєму рідному братові Микиті, до села Моринці Звенигородського повіту

«Здрастуй, мій любий брате, Микито! У нас виключили свєт, і досі — нема! І так вже двадцять п’ять років! Фактично, від мого народження… Не знаю, чи є світло у вас там, у Моринцях»…

Я цього вже не застав, бо народився при електриці. Але я ще пам’ятаю часи, коли не було ні інтернету, ні фейсбуку…

Що ми робили? — Та, в основном, — нічого… Вино пили, купалися в річці, рибу ловили, на танці ходили по виходним.

Народ тоді жив простіше, духовніше, аскетичніше й значно суровіше. За «базаром» слідив. Інакше, за якийсь неосторожний, необдуманий комент, на танцях у клубі могли так лайкнуть, що цілий тиждень на одне око не бачив… Або й на обидва…

Джерело

Схожі новини