Крим повернеться додому
Або зараз ми валимо цей нежить, або ці війни з зомбі будуть безкінечні
Повибігали істерички з криками: «Ой, божечки! Це ж будє атвєтка і точно ядерний удар».
Видихнімо і подумаємо головою. Головою, а не тим, що у спідньому.
Рашисти всю нинішню війну використовують наратив, що ось же воюємо в упівсили. Бо типу трошки жаліємо українців. Але ось-ось і жахнемо. Насправді — це брехня чистої води. Вони безжалісно з нами воюють і в повну силу. Нема жодного дня без руйнувань, трагедій, братських могил.
Могили в Бучі, могили в Ізюмі. Братські могили в Лимані, в яких поховані діти 2019, 2021 років народження. Тисячі вкрадених дітей. Тисячі зламаних доль. Оленівка — чиста копія Освенцима і Дахау.
Картинки розстріляних зупинок в Миколаєві змінюються картинками розбитого центру Харкова, знищених мешканців будинку в Запоріжжі, ударами по Чернігову, знищеним Маріуполем. Сльозами і прокльонами мільйонів, яких вирвали з корінням.
Щодо ядерного удару — можу сказати, що ми найбільш підготовлені до нього морально. Маск наклав у штани, ми спокійно читаємо статті про йод і екстремальне виживання. А ще у нас був Чорнобиль. А от західний світ його боявся. Ось цікавий уривок статті колишнього посла США в Україні Вільяма Міллера:
«Коли я вперше їхав в Україну, то багато моїх друзів жартували: „О, ти їдеш у Чорнобиль? Ти будеш опромінений. Зможеш світитися, а твоє життя зменшиться на десятиліття“. Через надзвичайні труднощі й небезпеку вважали, що Київ — це місце, якого співробітникам дипломатії слід уникати»
Мені нравицця, як воно горить. Я про кримський міст. Це моральна сатисфакція для всіх. І особливо для тих, кого вигнали з Криму в 2014 році. За українську позицію. Апофеозом я вважаю фразу мужика з відео: «Пожилі, і хватіт». Хватіт. Надувайте човники і валіть додому.
А простих рішень не буває. Або зараз ми валимо цей нежить, або ці війни з зомбі будуть безкінечні.
Мені нравляться сльози кримчан. Понаєхавших і місцевої вати. Дрібка більш-менш притомних хай чекає і готує пахлаву. Крим повернеться додому.
