Нездана кров і молитва за Україну від літньої американки

Кілька слів про незвичне закордонне волонтерство

В одному з недавніх випусків «Високого Замку» ми опублікували інтерв’ю з дуже діяльним, енергійним представником української діаспори у США лікарем-реабілітологом, геронтологом Михайлом Левком. Поміж іншого, цей чоловік розповідав, як за океаном близько до серця прийняли нинішню війну. І про те, як американці допомагають нам вистояти у ній. Пан Михайло згадав окремі епізоди такого закордонного волонтерства. А їх, знаємо, були сотні, тисячі…

Про один з них у відгуках на наш матеріал написала уродженка російського Санкт-Петербурга, а нині жителька міста Рочестера у штаті Міннесота, лікар-невролог в Інституті експериментальної медицини з вивчення мозку людини Єлена Ботрайт. Процитуємо цю жінку:

«У мене була 95-річна пацієнтка, яка, побачивши на моєму стетоскопі український прапор, запитала: „Сонечко, що я можу для вас зробити? У мене унікальна група крові. Я здавала її все життя. Я не дуже стара, щоби знову її здати? Для України. Я не багата, але дуже хочу допомогти“… Я тоді голосно заревла. А після чергування мені подзвонили з клініки і сказали, що ця жінка була дуже засмучена тим, що їй таки не дозволили здати кров. Але вона обіцяла молитися за Україну кожного дня…».

Ми навели цю розповідь, щоб кожен з нас, українців, усвідомив: у своїй боротьбі з ворогом ми не одні. У нас дуже багато щирих друзів по всьому світу. Одні надсилають нам зброю, амуніцію, кошти, інші виходять на антивоєнні мітинги, ще інші, потроху готуючись до відходу у вічність, намагаються прислужитися Україні бодай своєю кров’ю і молитвою…

Коли у нас після Великої Перемоги відбуватиметься національний молебень за тих, хто здобував її й наближав, не забудьмо подумки згадати і оту американську добродійку, яка хотіла чи не востаннє стати донором. І ту штатівську лікарку з українським прапором на стетоскопі…

Схожі новини