Фарбуватися чи ні під час війни? Помадою не виграєш війну, але Черчилль … щось знав
Близько тридцяти років червона помада була в моїй сумочці. Я мала свій секрет: помада, сонячні окуляри і капелюшок… І всі переконані, що в тебе справи просто супер. Навіть тоді, коли хочеться лізти на стіни…
З початком пандемії я зрадила улюбленому кольору. Ну, не подобалося мені витирати її то з лоба, то з носа, то з підборіддя. Захисні маски не тільки захищали від вірусу, але вбивали любов до яскравих кольорів.
З 24 лютого більшість жінок взагалі забули про декоративну косметику. Не до цього зовсім, інші проблеми, голова зайнята найважливішим питанням: «живий», «жива», «живі»?
І… якось некомфортно виглядати доглянутою, коли стільки горя навкруги… Яка помада? Я згадала про існування косметики тільки в травні, на свій день народження… Але червоною помадою не наважувалась користуватись … Надто святково, не на часі. І тут мені трапився ефір з психологом Natalia Borisova. Вона мені нагадала, що догляд за собою може бути зброєю. І що сам Черчилль був великим прихильником червоної помади під час Другої світової війни.
Я не знаю, що ненавидить путін, що з простих речей його найбільше дратує. Уяви не маю, що його дратує в жінках. Зрозуміло, що він нелюд, і йому приносять задоволення лише новини про мертвих українців від новонароджених … до стареньких…
Адольф Гітлер, прикладом, ненавидів червону помаду. Фюрер вважав, що вона псує природню красу арійок і є тавром «повія». Цей факт не пройшов непоміченим. Чому б не подратувати ката? Червону помаду підняли на прапор, і вона стала символом протесту проти фашистської окупації. Особливо старався прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчилль. Його уряд розгорнув цілу кампанію з популяризації червоної помади. «Краса — твій обов‘язок», «Покажи своє найкраще обличчя», «Губна помада — ваша зброя, а ви — солдат тилу» — гасла 40-х років.
Вважалося, що від зовнішності жінок залежить настрій нації і бойовий дух. І навіть на полицях магазинів були відтінки «Переможний Червоний» і «Зброя Домашнього Фронту». Щоправда, помаду розбирали вмить. У воєнних злиднях вона була дефіцитом і символом жаги до життя. Скільки листів з поцілунками було відправлено на фронт. Це було не просто написано від руки «цілую»… Контур губ коханої чітко відбивався на папері завдяки червоній помаді.
А в США для військових жінок було створено спеціальний колір помади і лаку для нігтів, які ідеально підходили до червоної окантовки військової жіночої форми. Після 1941 року жінки, котрі вступали до лав армії США, були зобов’язані використовувати червону помаду. Регламентований відтінок розробила Elizabeth Arden. Вона відзначилась ще в 1912 році, коли червоною помадою її імені нафарбувалися 15 тисяч суфражисток, які вийшли на вулиці Нью-Йорку.
Полюбляла червону помаду і королева Єлизавета II, її відтінок підходив до мантії. Назву йому дали на честь шотландського маєтку Єлизавети — Balmoral. Довіряла королева і червоній помаді від легендарного бренду — Elizabeth Arden (США).
Червоний, як і кров… Життя і смерть поруч.
Під час одного з прямих ефірів мені написав один військовий: «Ми тут на фронті воюємо за життя. Ми хочемо бачити його прояви. Інакше незрозуміло за що воюємо. Живіть».
Я знову поклала до косметички червону помаду. Фарбувалась лише кілька разів. Для мене це один з символів віри. Ми колись одягнемо сукні, нафарбуємо червоною помадою губи, дістанемо з полиць клатчі і капелюшки…
