Чи може Україна довіряти Туреччині?

Голова турецького МЗС Мевлют Чавушоглу зустрічається з російським колегою Сергієм Лавровим і повторює російські наративи про те, що санкції — це погано. Повторює російську пропаганду, що санкції проти росії посилюють світову продовольчу кризу.

Це неприємно. Неприємно і не більше, адже не турки запроваджували санкції, а отже, їхня думка нікого не хвилює. Але неприємно.

Зате паралельно дивишся на графік турецької ліри, яка продовжує летіти в прірву, і стає приємніше. І хто знає, чи пов’язані ці події?

Важливо розуміти одне

• Коли путін будує російський світ і намагається відновити імперію — це б'є по економіці.
• Коли Ердоган будує тюркський світ і намагається відновити імперію — це теж б'є по економіці.

По економіці росії б’ють санкції Заходу, бо путін вирішив, що він великий історик та воєначальник, і напав на Україну. Історик із нього так собі. Воєначальник ще гірший.

По економіці Туреччини б'є політика Ердогана, який не дає Центробанку працювати незалежно, адже він вирішив, що великий макроекономіст. Макроекономіст із нього поганий. І ось уже у Туреччині інфляція 73% (у п’ять разів вища, ніж в Україні під час війни), а курс ліри летить у прірву.

Чому це відбувається?

Тому що обидва імперці. І обидва будують імперії на чолі з імператором. А значить немає стримувань та противаг. І у путіна це виливається у війну, навіть незважаючи на те, що Центробанком керує професіонал, економіка страждає. В Ердогана це виливається в інфляцію, навіть якщо війни він поки що веде локальні і не підпадає під масовані санкції, а економіка страждає.

Причина завжди одна. Відсутність демократії. Відсутність контролю. Відсутність чинних інститутів. Саме тому так важливо зберігати демократію.

І це робить Туреччину вкрай ненадійним союзником, яка може розвернутися будь-якої миті на 180 градусів. Так, зараз путін та Ердоган зіштовхнулися у Сирії та Лівії, на Кавказі та Азії, у Криму. Але це зіткнення схожих людей, які борються за владу та вплив. І їх нічого не стримує. Ні думка народу, ні цінності.

І чи не захоче Ердоган зрадити Україну в той момент, коли йому буде дуже важко — не відомо. І так, ми можемо змиритися зі знижкою на зерно в 25%, тим паче якщо турки самі вивозитимуть зерно з наших портів. Але чи можемо ми довіряти такому союзнику? Чи можемо ми розраховувати на нього, знижуючи безпеку наших портів?

Ердоган має величезні проблеми. У економіці. Туреччина може стати наступним доміно серед світової кризи. А ще в Ердогана незабаром вибори. І султан може на них програти. На що Ердоган готовий піти заради перемоги? Чи готовий він здати Україну? Чи поки що просто відчайдушно хоче перекрити дефіцит валюти в країні, заробляючи на українському зерні та російських олігархах?

З диктаторами ніколи не знаєш. Вони дуже дорого коштують своїм громадянам. І не є передбачуваними партнерами. Особливо, якщо кожен з них будує свою імперію на піску з імперій минулого, що розсипалися, і думає, що ви належите йому. Проблема з цими диктаторами.

Джерело