Війна — не час забувати про в’язнів кремля

Наш колега Владислав Єсипенко, якого російський суд в окупованому Криму за сфабрикованим обвинуваченням засудив до 6 років ув’язнення, став лауреатом престижної премії PEN/Barbey Freedom.

Це важлива нагорода, бо вона свідчить про те, що світ не забув про українських в’язнів совісті. Навіть у дні війни росії проти України, коли весь регіон став суцільним кошмаром, і ми щодня дізнаємося про репресії не лише проти журналістів, а й проти їхніх родичів — причому не лише на окупованій росіянами території України, а й у самій росії, справа Єсипенка залишається для світу важливим індикатором насильства над свободою слова, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.

Владислав був одним із тих мужніх журналістів, хто розповідав про окупацію тоді, коли кремль хотів перетворити саму цю окупацію на норму, а Крим — зобразити «простим регіоном» російської федерації. І, звісно, кожен журналіст чи активіст, який називав речі своїми іменами, був для російського режиму смертельним ворогом. На таких людей полювали, для них вигадували звинувачення, проти них вибивали свідчення — від Сенцова до Єсипенка методи не змінювалися. І не змінювався підхід: треба лише розкручувати маховик репресій, щоби про конкретних людей перестали згадувати.

Це триває навіть не останні вісім років. Я б сказав — більш, як сто. З часу перемоги більшовицького перевороту у листопаді далекого 1917 року. Спочатку — окремі арешти, а потім — «червоний терор». Спочатку — звинувачення проти буржуазних журналістів, а потім знищення свободи преси як такої і розстріли навіть найвірніших «солдатів партії», таких, як Микола Бухарін або Михайло Кольцов.

Так і тут — у 2014 році багатьом здавалося, що путін задовольниться Кримом, ну в крайньому разі — Донбасом. А тепер ми бачимо спробу перетворити всю Україну на великий Крим чи Донбас. І якщо вона увінчається хоча б відносним успіхом, думаю, на багатьох із нас чекає доля Владислава Єсипенка. Саме тому так важливо про це не забувати ні нам, ні нашим друзям.

Джерело