Не поділяю загального схвалення
Кілька перших вражень від виступу Володимира Зеленського на Мюнхенській безпековій конференції
Не поділяю загального схвалення.
- Україна має повне право на справедливі вимоги до Заходу. Але лобові, повторювані претензії і буквальне «пристиджування» союзників сьогодні — це слаба, істерична позиція.
- Варто було подякувати Заходу за підтримку. Не почула жодної подяки за надважливу допомогу.
- Не почула (можливо, прослухала) жодної прямої претензії до РФ. Далі «обстріли з того боку».
- Наприкінці — незграбне навішування сьогоднішніх смертей українських військових на передовій «на совість та карму» лідерів деяких країн, які не стали надійними союзниками, яким «сьогодні повинно бути соромно»: «Що вони скажуть сьогодні з приводу убитих двох і трьох поранених українських солдатів?» Це незграбно, інфантильно, маніпулятивно.
- «З 2014 року Україна тричі намагалася скликати консультації держав–гарантів Будапештського меморандуму. Тричі – безуспішно. Сьогодні Україна зробить це вчетверте. Я, як президент – уперше…». Це помилка. Зеленський може не знати про консультації у Парижі, Женеві навесні 2014 року, але спічрайтери повинні були перевірити.
- Ну, і останнє. Текст він бачить вперше уже за трибуною. Варто було все ж таки прочитати промову перед виступом, вникнути і осмислити, щоб читати без імітування і помилок.
