Сила традицій
Забери у народу відчуття свого коріння, культурних витоків, традицій, розуміння свого місця в світі і матимеш… рабів або савєцкій народ
Традиція, це не прострочений продукт, не щось вкрите мохом. Традиція, це тепло сердець мільйонів людей, яке передавали від діда до онука, від матері до доньки, Душу народу або Суть Нації, якщо хочте. Саме так — передавали не від Воно до Невизначився, а Дід, Баба, Батько, Мати — онукам, синам і дочкам.
Традиція, це не комаха в бурштині, вона також розвивається, змінюється із часом — еволюціонує, але ніколи не впадає у крайнощі. Бо крайнощі чи модні віяння, це те, що може захопити певний час — роки чи десятки років, а традиція, це століття і глибше.
Світова зрівнялівка, глобалістичний міксер воліли б знищити традицію. Це геніальна технологія Тих, Хто Затирає Обличчя — підняти на прапор захист окремішностей і бульдозером нищити сталу індивідуальність. За гаслом «рівність» приховати «зрівнялівку».
Характерно — під ніж уніфікації першою потрапила Західна цивілізація і її похідні. Важко уявити, що на територіях, де століттями жив і розвивався індуїзм чи буддизм, не кажучи про іслам, запрацювала б логіка «приховуй свою традицію, бо у когось вона може бути іншою і Твоє образить Чиєсь». «Чому я маю соромитися свого?», — запитає японець, індонезієць, представник якогось з індоарійських народів Індії, чи корінний новозеландець. — «Це моя віра, це звичаї моїх предків, це моя традиція, моя індивідуальність — те, чим я відрізняюся від інших! Тебе ображає МОЄ у мене вдома? Чужинцю, ти вільний поїхати туди, де тобі буде зручніше і комфортніше, навіть повернутися додому (!), але не повчай мене, що святкувати, як що носити, їсти — не лізь в мою традицію, бо вона — моє Я».
Ідоли змінилися, а механіка знищення традицій лишилася
А що має Старий Світ? В угарі уніфікації бригада плавильного котла концерну Європа вирішила, що фраза «різдвяний час» вжита у в Євросоюзі може обурити (sic!), тому краще використати «святковий».
Тут мав би свій висновок написати психіатр, але написав Папа Римський — листа до Урсули фон дер Ляєн, президента Єврокомісії:
«Європейський Союз має взяти в руки ідеали батьків-засновників, які були ідеалами єдності, величі, і бути уважним, щоб не відкривати двері для форм ідеологічної колонізації». (с)
Згодом Папа Франциск розтлумачив: «…багато диктатур намагалися зробити (те саме) протягом всієї історії: згадайте Наполеона, нацистську та комуністичну диктатуру». Понтифік прямо вказав євробюрократам, що вони діють за лекалами диктатур. Комуністи і їх Інтернаціонал або «радянська національність» чи це не та сама фабрика зі знищення традицій заради тріумфу божевільної ідеї уніфікації? Ідоли змінилися, а механіка знищення традицій лишилася, тільки стала технологічно досконалішою.
Захист починається не зі зброї, а з усвідомлення
Людина ссавець соціальний, їй потрібне гуртування. Спершу, щоб завалити мамонта, потім — захистити свою їжу, вогонь, рід. Зрештою — для захисту своїх богів, культурного надбання, матеріальних скарбів, наукові здобутки, територію, країну. Що було нервовою системою, котра допомагала розпізнавати світ і своє місце у світі? Традиція. Вона збагачувалася досвідом поколінь, але була. Саме вона, є капсулою часу, в якій ми маємо «привіт» від предків із тлумаченням, хто ми є. Вона є одним із наріжних каменів ідентичності. Вона єднає. Єдність дає захист.
У часи постправди виявилося, що захист починається не зі зброї, а з усвідомлення — хто ти є, що тобі дорого і ти готовий це захищати. Забери у народу відчуття свого коріння, культурних витоків, традицій, розуміння свого місця в світі і матимеш… рабів або савєцкій народ. Як його ліпили? У першу чергу знищили традиції: замість Миколая і Різдва, створили культ Діда Мороза; замість календарно-обрядового циклу свят, що був тісно пов’язаний із релігійними і сягав корінням в дохристиянську епоху, запровадили «23 фєвраля, 8 марта, 1 мая», день Жовтневого перевороту і жменю професійних (полінаціональних) свят. Рідну ідентичність — під ніж репресій, нову ідентичність, що базується на умовностях і придуманих цінностях — в маси.
Українці за час радянської окупації підзабули, хто вони є і тепер, харкаючи кров’ю 8-й рік поспіль, ризикують залишитися без державності. І що є найслабкішою ланкою нації?
Відсутність єдності довкола ідентичності, традицій, усвідомленого «я знаю, хто є і чий спадок готовий захищати». Або ми цю єдність здобудемо, або…
Місія нашого (і кожного) покоління — зберегти історичну пам’ять, власну ідентичність, національну самобутність, привнести свого і передати це дітям. Якщо те саме пояснити мовою малюнку, то вийде… дерево — кремезний дуб із розвинутим корінням і велетенською кроною. Коріння — предки, листя — нащадки, ми — гілля. Велике дерево нації.
Хтось скаже — концепт держави довкола нації (традицій, ідентичності, індивідуальності, окремішності) занепадає. Угу, один такий вже писав про «кінець історії», потім визнав, що він трохи поспішив із висновками. От і з традицією те саме.
