Зеленський пропонує референдум про капітуляцію?

Ну що ж. Тепер більш чітко вимальовуються контури розмови Байдена і Путіна. Зрештою, сам факт цих переговорів нічого доброго не обіцяв. Попри всі наші сподівання та ілюзії. Бо коли лідери інших держав говорять про Україну без України — це вже для нас програш. Якщо говорити дипломатичною мовою, це є свідченням того, що Україна є не суб’єктом, а об’єктом геополітики. М’яко кажучи, у такий спосіб нас понизили у статусі, що, звісно, на руку Росії. Ба більше! Коли Байден погодився на розмову з Путіним, де йшлося про Україну, він вже підіграв Кремлю, представники якого не раз заявляли, що, мовляв, немає жодного сенсу говорити з українською владою, яка не є самостійною, а треба говорити з її «заокеанськими господарями» (згадаймо статтю Дмитра Медведева, де він у відверто хамський і зневажливій формі саме цю думку чітко сформулював).

Тепер про наслідки цієї розмови!

Виглядає, що американський президент таки піддався на шантаж Росії і готовий «умиротворювати агресора». Принаймні, деякі факти свідчать про те, що Америка буде враховувати інтереси Росії всупереч інтересам України.

Перший тривожний дзвінок — в адміністрації президента США відклали відправлення 200 млн доларів військової допомоги в Україну. Чого раптом? Можемо припустити, що на вимогу Путіна. І це — конкретні дії щодо України на відміну від заяв Байдена про «стурбованість» та погрози Путіну, що США та союзники відповідатимуть «сильними економічними та іншими заходами у разі військової ескалації» в Україні. Тут навіть немає конкретики, тобто якими конкретно санкціями погрожує Америка Росії в разі військової агресії. Натомість жодних санкцій з боку Америки щодо Північного потоку-2 так і не з’явилося. Досі горить зелене світло, яке Америка після переговорів Байдена і Меркель дала Німеччині і Росії на добудову і запуск Північного потоку-2.

Але найгірша новина — це заява президента Зеленського про можливий референдум щодо Донбасу. Оскільки про це заявив одразу після телефонної розмови з Байденом, не важко здогадатись, хто його напоумив.

І це дуже поганий сигнал, який свідчить, що Байден готовий діяти у фарватері виконання російських наративів. Тобто схиляти Україну до реалізації путінського сценарію федералізації, а точніше розвалу України. Бо запуск механізму референдумів — це і є сценарії знищення України, розвалу її з середини. Я про це писала ще тоді, коли влада усіляко проштовхувала у Верховній Раді так званий закон про народовладдя (про Всеукраїнський референдум). До речі, Руслан Стефанчук (теперішній спікер парламенту) ідею ухвалити Закон про референдум озвучив ще у перші дні президентства Зеленського… Якщо на цей сценарій погодився наш головний стратегічний союзник, то, на жаль, мусимо констатувати, що ми залишились сам на сам з агресором. І сподіватись можемо лише на власні сили.

Чому Байден, по суті, став на бік Росії? Мабуть, сподівається перетягнути Росію на свій бік у протистоянні з Китаєм. Іншого пояснення не знаходжу. Реалії такі, що зараз головним геополітичним суперником Штатів є Китай. Бо саме Китай найбільше лякає Америку за своєю економічною, військовою і людською потугою. Росія хоч і має ядерну зброю, але за іншими показниками вона для Америки — мале пиво, бо має сировинний бюджет. Мабуть, Байден, як раніше і Трамп, наївно сподівається залучити Росію на бік Америки у боротьбі з Китаєм. І у цих геополітичних розкладах Україна для Америки не є сама собою стратегічно важливою країною. Українці чомусь вирішили, що Байден ледь не український президент, який буде відстоювати і боротися за наші інтереси!

Байден — президент Америки, і він буде діяти в інтересах своєї держави. Принаймні, так як він їх бачить на цей час. На інтереси України дивиться винятково через призму американських. І, схоже, зараз в інтересах Америки заспокоїти, умиротворити Росію, яка, звісно, заради цього результату напередодні переговорів максимально підняла ставки, наростивши військову присутність на кордоні з Україною, погрожуючи світу війною. Тепер очевидно, що це був блеф, але він спрацював. Вочевидь, Байден пообіцяв Путіну «поговорити з Зеленським», аби «примусити його до миру». Не випадково Зеленський заявив не лише про референдуми щодо Донбасу і Криму, але й «щодо припинення війни». Тобто війну з Росією можна припинити на референдумі в Україні?!

Виходить, за логікою Зеленського, війна залежить лише від українців? Достатньо їм сказати на референдумі, що ми не хочемо війни, і вона припиниться?! Може припинитися, але це має бути референдум про капітуляцію! Треба називати речі своїми іменами. Цього хоче Зеленський? Чи готовий до цього? Чи розуміє, якими будуть наслідки? Для країни і для нього особисто?

А наслідки очевидні. Проблема Донбасу, а тим паче Криму, вирішена не буде. Достатньо подивитися на приклад Придністров’я, і побачимо, чим все закінчиться. Адже Україну штовхають саме у Придністровський сценарій. Свого часу Молдова пішла на прямі переговори з Росією і з так званими придністровськими сепаратистами. Ба більше! Молдова на вимогу Росії заявила, що не буде прагнути вступити в НАТО. З часу конфлікту минуло 30 років. І що змінилося? Нічого! Придністров’я — досі російський анклав, там досі російська зброя. Росія, по суті, утримує цю «республіку». Україна має шанс вчитись на чужих помилках, а не наступати на ті самі російські граблі. Ось тільки учні в українській владі геть погані.

Якщо капітулянтський сценарій українська влада намагатиметься реалізовувати, це може призвести до справжнього громадянського конфлікту, оскільки патріотична частина суспільства не допустить цього. І такий розвиток подій, на жаль, також Росії на руку. Вона тільки і чекає, коли в Україні буде штормити, аби скористатися дестабілізацією, як це було в 2014-му. Тому зупиняти ці процеси треба негайно і у зародку. Зеленському треба знову голосно нагадати про «червоні лінії». Бо якщо механізм буде запущено, будь-який розвиток є вкрай небезпечним, і може призвести до розвалу держави.