10 важливих тез про Україну
На 30-ту річницю референдуму щодо Незалежності України
1. Радянський Союз був тюрмою народів. Ця історична пам’ять відлунює українцям через Голодомор і розстріляне Відродження, кримським татарам —через трагедію 1944, багатьом іншим народам через їхні власні трагедії. Якби Радянський Союз не був демонтований (пам'ятаймо: він не розпався сам собою, він був свідомо демонтований), якби ҐКЧП, КҐБ та інші зберегли владу, — хто знає, які трагедії ще би сталися. Може, хтось пам’ятає, що на початку 90-х означали слова «саперні лопатки»? Тоді всі боялися використання армії проти мирних цивільних. Врешті, Тяньаньмень показав, як воно буває. Тюрма народів мала бути розвалена до того, як вона принесе народам наступні трагедії. Тепер тюрма народів — Росія, і вона має бути розвалена.
2. Історична пам’ять державності дуже важить. Країни Балтії, як і Східної Європи, заходилися будувати нові державні інституції. Україна — ні, бо не знала, що це таке. Ми мали один лише рік розбудови державності на початку століття, водночас інші мали ціле покоління. Це створило величезний розрив між нами й ними. Нині нам терміново треба цей розрив подолати. Будувати інституції, а не навпаки, і то прискореним темпом.
3. Демократія — найбільше надбання України. Демократія часто працює не найкращим чином, але вона дозволяє міняти владу. Це наша беззаперечна перевага над тими, хто не зміг відстояти демократію і тепер вимушений змиритися з тим, що до кінця свого життя нічого хорошого у власній країні не побачить. У цьому ще одна цінність демократії — вона дає надію. Ми змогли зберегти демократію, віддавши за це високу ціну — це не лише Небесна Сотня та герої війни, а й олігархічна економіка та розколоте суспільство. Але немає такої ціни, якої не варто було би віддати за демократію, — бо за її відсутності доведеться за те саме платити ще дорожче, набагато дорожче.
4. Усі без виключення регіони України проголосували за незалежність. Така одностайність настільки вразила російське керівництво, що воно більше ніж на 10 років відмовилося від територіальних претензій до України, які вже готове було негайно висувати, і тим дало нам шанс виростити наступне покоління. Росія завжди вважала Крим, Схід та Південь України своїми територіями, а їхніх мешканців — своїми людьми. Якби вторгнення відбулося у 1990-і, ми не змогли би протиставити нічого, та й США з Європою не стали би на наш захист, бо тоді ще не розуміли нашої незалежності. Нагадаю: напередодні проголошення незалежності України тодішній президент США з трибуни нашої Верховної Ради переконував українців, що незалежність їм не потрібна й становить загрозу світові.
5. Незалежність не дається задарма. Ми думали, що свою отримали задарма, через історичний збіг обставин. Наша ціна догнала нас згодом, і це добре — встигло вирости нове покоління, якого нам так бракувало у 1991. Таке покоління народжених у незалежності, яке отримали свого часу наші західні сусіди. Наша ціна за незалежність — війна за незалежність, якої оминути не вдалося нікому, навіть тим країнам, яких їхні імперії відпускали задарма (Індія, Ізраїль тощо).
6. Економіка. Кажуть, що Україна дотепер не відновила промисловий рівень радянських часів. Але хвалити рівень життя в СРСР може лише той, хто там не жив. Порівнювати цифри 1991 та 2021 може лише той, хто не розуміє, що таке «офіційний курс долара» на противагу справжньому. Спливати слиною за тодішнім рівнем промислового виробництва може лише той, хто не замислюється про асортимент. Це була мілітаризована економіка. Це була економіка з фіксованими цінами, тобто без грошей як виміру цінності (мало хто пам’ятає сутність цього економічного феномену, але всі пам’ятають больовий шок від цієї першої реформи). Економіка, у цивільній частині якої не можна було продати те, що вироблено, бо воно нікому не було потрібно, і не можна було купити потрібне, бо воно просто не вироблялося. Ми просто не мали цивільної економіки після проголошення незалежності.
7. Інституції (знову і знову повторюватиму). Не можна поміняти прапор над будинком Ради міністрів і сподіватися на зміни в природі інституцій. Може, ви пам’ятаєте слова «командно-адміністративна система» та «планова економіка». Ми поміняли у 1991 прапор і більше нічого. Воно не спрацювало, що й не дивно. Будувати парламентаризм, уряд, як центр вироблення політики (policies), армію, дипломатію, муніципальне самоврядування… це я ще не згадав про судову та правоохоронну систему, про корпоративне управління державними підприємствами… Коротко кажучи, це завдання на роки наполегливої праці, бажано без зупинок і відкочування назад. А ми почали багато реформ лише у 2014, та й ті робили за принципом «два кроки вперед, один крок назад».
8. Революція може бути стрімкою, а може повільною. Стрімка вдається лише в умовах суспільної єдності та згуртованості (це не про нас), а в інших випадках стрімка революція означає ріки крові і дуже малий реальний результат на виході. Франції знадобилося сторіччя для втілення ідей Великої революції. Повільна революція висотує сили, але зберігає життя. Тому що головна революція відбувається в голові, а це не швидко. Ви можете пришвидшити українську революцію, зробивши самотужки революцію у власній голові.
9. Якби Путін мав терпіння, а Янукович — клепку в голові, то в нас би вже була Білорусь. Нас би зварили, як жабку, на повільному вогні російської культури, російських грошей та російської дипломатії. Наше майбутнє задушили би у братніх обіймах. Сталося інакше: жабку кинули в киплячу воду, і цей окріп увімкнув інстинкт самозбереження нації. Тепер головне його не вимкнути. Сталося пробудження, ініціація значної кількості громадян — достатньої для початку незворотних змін, але недостатньої для їх успішного завершення.
10. Активна меншість визначає напрямок, пасивна більшість визначає темп — така формула нашого нинішнього життя. Сильне, антикрихке громадянське суспільство є перевагою України, водночас нашим недоліком є слабка й недобудована, крихка держава. Значить, треба прискорено її будувати. Нині ми марнуємо час, отже, доведеться наздоганяти.
30 років тому не було української держави — була напівколонія зі вторинними ознаками державності. Сьогодні маємо сучасну економіку, життєздатну демократію, вмотивовану армію, непогану валюту, чимало державних інституцій, власне місце на міжнародній арені. 30 років не минули марно (зробити все це за 10, як наші сусіди, ми не мали шансів), а тепер треба за наступні 10 все це вивести на рівень ХХІ сторіччя.
А щодо 1991 року — читайте хроніку того доленосного року у книзі Сергія Плохія «Остання імперія», щоб знати історичну правду.
