«За велінням одного гангстера канцлерка говорить з іншим гангстером...»

Телевізійні пропагандисти білоруського дик­татора Лукашенка уже кілька днів захлинаються від ейфорії. Адже Лукашенкові зателефонувала сама канцлерка Німеччини Анґела Меркель! А зна­чить, мовляв, усі заяви Заходу про те, що Лукашенко зовсім не президент, а узурпатор, який після виборів незаконно захопив владу у Білорусі, абсолютно нічо­го не варті!

Поговорити з Лукашенком Меркель порадив росій­ський правитель Путін, якому першому зателефону­вала канцлерка. Очевидно, попросила Путіна, аби той використав свій вплив на Лукашенка й порадив йому припинити тероризувати Польщу (а також Литву й Лат­вію) мігрантами, спеціально для цього привезеними з Іраку. А Путін «перевів стрілки» й порекомендував Мер­кель поспілкуватися на цю тему безпосередньо з Лука­шенком. Мовляв, я до цієї міграційної кризи жодного стосунку не маю… І Меркель Путіна послухала.

Про «шок і обурення» у Варшаві й Вільнюсі після 50-хвилинної розмови Меркель із Лукашенком напи­сала німецька газета Bild. Журналіст видання поси­лається на польського дипломата, з яким розмовляв у Брюсселі. За його словами, у Польщі, Латвії і Литві дуже злі через те, що «німецька канцлерка за бажан­ням одного гангстера розмовляє з іншим гангстером — про нас і за нашими спинами». Як пише Bild, Бер­лін поінформував Варшаву, Вільнюс і Ригу лише про факт розмови Меркель із Лукашенком — але не про її зміст… Обурення було настільки сильним, що міні­стри закордонних справ трьох держав навіть хотіли покинути саміт глав МЗС Євросоюзу.

Скандальне рішення Меркель говорити з Лукашен­ком жорстко критикують зараз також у Німеччині. Реч­ник «Зелених» із закордонних справ Омід Нуріпур на­звав розмову канцлерки з диктатором «катастрофою». «Існує дуже зрозумілий політичний підхід, узгоджений на саміті Європейської Ради: не визнавати Лукашен­ка законним президентом Білорусі», — нагадав Нурі­пур. За його словами, своєю розмовою з Лукашенком Меркель «повністю перекреслила цей план, спричи­няючись до визнання й легітимізації влади Лукашен­ка». На думку депутата Бундестагу від «Зелених», го­ловною проблемою є не ймовірна «гуманітарна криза» на білорусько-польському кордоні, а «спроба шанта­жу» Європейського Союзу цією кризою, до якої вдав­ся Лукашенко. Погодившись з ним говорити, Меркель показала Лукашенку, що його шантаж прекрасно пра­цює. І тепер Лукашенко його точно продовжить.

Чому саме Меркель наважилася зателефонува­ти Лукашенку? У кращому разі, це втрата політич­ного «нюху», часто притаманна «кульгавим качкам» (тобто лідерам, які вже йдуть із політичної сцени). Ма­буть, четверта каденція у кріслі глави німецького уря­ду була зайвою… Навіть якщо Меркель справді пе­рейнялася ймовірною «гуманітарною кризою», вона, як досвідчений політик, мусила розуміти, які наслід­ки матиме її розмова з Лукашенком. А вони й справді «катастрофічні» — насамперед для закордонної полі­тики Євросоюзу. «Якщо з Лукашенком говорить Мер­кель, — стверджує телепропаганда офіційного Мін­ська, — значить, Німеччина розглядає його як цілком легітимного президента Білорусі. А оскільки „за стар­шого“ в Європейському Союзі саме Берлін, то таку саму позицію займає і ЄС у цілому»…