Дами з відходами

Як вам таке? Прекрасна золота осінь. Грайливий вітерець зриває з кленів жовто-червоне листя і пригорщами жбурляє його до асфальту. Попри вас повільно і граціозно, наче домашня киця, пропливає прекрасний білий «Форд». Авто зупиняється неподалік. З місця водія виходить затягнута у модну одяганку зі шкіри прекрасна молода дама. Відкриває багажник. Дістає звідти великий, наповнений якимсь непотребом поліетиленовий пакет, несе його на узбіччя і з розмаху жбурляє у траншею. А потім стряхує від невидимої пилюки руки, поправляє на стегнах чорну з металічними прибамбасами шкіру і готується знову сісти за кермо…

На нещастя дами, цю сцену помічають двоє випадкових пішоходів, жителів ближнього села. Побачене їх, що називається, вкурвило.

Чи не кожного місяця їм доводиться діставати з тутешніх фос «презенти» від автоподорожувальників-хамів. Збирають у мішки викинуті якимись офермами (так у нас називають нехлюїв) скляні і пластикові пляшки від пива, коробки від дитячих соків і пачки від масла і від цигарок, уламки пластмасових ящиків, медичні «антиковідні» маски. Витягнули з фоси і старий, як світ, ламповий телевізор. Якось натрапили на великий мішок з використаними памперсами…

Даму у шкірі селяни зупинили голосним окриком. Попросили повернутися. Щоб забрала з траншеї щойно викинуті відходи. Щоб не бруднила сміттям рідне і таке дороге їм довкілля. Їхні земляки такого собі не дозволяють. Не роблять цього і міські дачники, що приїжджають сюди помилуватися мальовничою природою. Побутове неорганічне сміття, що назбиралося за вихідні, збирають у пакети і везуть до контейнерів у місті. А ця ось дама вважає, що смітником мають бути прекрасні українські ландшафти…

Апеляція до совісті не допомагає. На окрики з місця пасажира виходить ще одна, вже старша дама. Дивується, через що здійнято ґвалт. Мовляв, яка дрібниця. Коли ж селяни дістають смартфони і знімають «інтелігенток», пообіцявши «прославити» їх у соцмережах, здається, беруться за розум. Та, що у шкірі, насуплено іде до фоси, забирає щойно викинуте сміття, знову кладе у багажник, сідає за кермо і нервово тисне на педалі.

Не вірю, що одна й друга (судячи з номерних знаків — жительки Волині) щось зрозуміли. Не інакше, як метрів через чотириста, знову зупинилися у прекрасному лісовому тунелі і звільнили свій «Форд» від побутових екскрементів. На зло своїм недавнім опонентам.

Як же внутрішнє наповнення цих персон дисонує з їхньою зовнішньою красою і білим «Фордом»!