23 вересня став чорним днем для українського парламентаризму
Коли люди розуміють, що не залишається шансів бути почутими через інституції, вони виходять на вулиці
23 вересня був чорним днем українського парламентаризму.
Спочатку зауважу, що парламентаризм є одним із найбільших і небагатьох по-справжньому засадничих досягнень України. Передусім саме він, а не здатність активної меншості влаштувати Майдан, відрізняє нас від Росії, Білорусі та інших країн колишнього Радянського Союзу. Тому що Майдан короткочасний і спрямований на протест, а парламент постійно діючий і спрямований на розбудову.
Забрати у членів парламенту, народних депутатів, право обговорювати поправки до законопроєктів — це кінець парламентаризму. Це перетворення парламенту на «скажений принтер», це встановлення режиму «парламент — не місце для дискусій», характерного для авторитарних країн.
Це прямо заборонено законом, і ще є відповідне рішення Конституційного суду від 2018 року.
Так, наш парламент не ідеальний, він є відображенням нас самих, нашого суспільства. Але він боронить нас від гіршого. Що більше дискусій в парламенті, то менше крові на вулицях. Коли люди розуміють, що не залишається шансів бути почутими через інституції, передбачені Конституцією, вони виходять на вулиці, і там ллється кров.
Ніякого сенсу порушувати закон не було: голосів за законопроєкт про олігархів було досить. Слухання поправок зайняло би кілька годин, нічого страшного. Завдання було інше: показати силу, принизити і помножити на нуль парламентаризм; замазати у порушенні закону якомога більше народних депутатів, щоб потім зробити їх залежними; створити прецедент, щоб потім проштовхувати через слухняний парламент що завгодно.
Таке вже бувало.
16 січня 2014 року.
Ну і що це дало?
У результаті в законі про олігархів опинилися кілька норм, які прямо суперечать одна одній, тож тепер треба переголосовувати, щоб прибрати юридичну колізію.
Поспішиш — людей насмішиш, каже народна мудрість.
Але мені чомусь не дуже смішно.
Щиро дякую кожному народному депутатові, який не підтримав ганебне рішення і не порушив Регламент. Особливо дякую народним депутатам від «Слуги народу», бо розумію, під яким шаленим тиском вони перебували. Ганьба кожному народному депутатові, який допоміг ламати парламентаризм, — не для цього вас народ туди обирав.
Віддасться кожному згідно з ділами його.
