Ігнор від гонорової Банкової

Офіцера спецназу, який 20 липня 2014 року, успішно виконавши вкрай важливе бойове завдання під Щастям на Луганщині, ціною власного здоров'я врятував життя сотень інших наших воїнів (оберіг їх від ворожої пастки).

33-річний полковник Петраківський помер не стільки після важкого поранення, як внаслідок грубих помилок харківських медиків. Їхня професійна халатність призвела до того, що пацієнт, який на операцію йшов своїми ногами, після хірургічного втручання впав у кому, пережив клінічну смерть — і наступні сім років виявився прикутим до ліжка. Всі спроби змусити запрацювати його організм повноцінно результату не дали. Свідомість до Сашка так і не повернулася…

Минулого четверга полковника Петраківського, уродженця Житомира, який вчився у Львові, поховали у Хмельницькому, де розквартирований його 8-й полк спецназу.

Похорони були велелюдними — чи не все місто вийшло проводжати Героя в останню дорогу. Серед тих, хто приїхав віддати шану Сашкові, був донедавна заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України Сергій Кривонос. Легендарний генерал, під командуванням якого було захищено від ворога Краматорськ.

«Я знав Олександра, коли він був ще 13-річним хлопцем, — написав генерал Кривонос на своїй сторінці у Facebook. — Моя службова квартира і квартира його батьків були через тоненьку стінку офіцерського будинку в Ізяславі. Багато разів я був для Олександра та його сестри випускаючим під час стрибків з парашута. Саме до мене, командира 8-го полку спеціального призначення, у 2009 році прибув Сашко для проходження служби. Саме йому дістався трофейний російський УРАЛ (2013 року випуску), який ми захопили в липні 2014-го у Краматорську.

Він успішно воював на сході України. У нього було дуже перспективне військове майбутнє та все життя попереду. Але поранення в боях за Луганський аеропорт, а потім фатальна помилка лікарів Харківського шпиталю перекреслили все… Такі люди, як Сашко — це метеорити на небосхилі історії України. Сподіваюся, його ім"ям буде названо вулиці в Житомирі, в Ізяславі, у Львові. Впевнений, що мою пропозицію до командира 8-го полку про зарахування полковника Петраківського Олександра Петровича навічно в списки цього полку буде реалізовано якнайшвидше…

Величезна кількість людей прийшла прощатися з Героєм України Олександром Петраківським. А серед них — колишній міністр оборони Полторак, начальник Генерального Штабу — Головнокомандувач Муженко, чинні командувачі Сухопутних військ, Сил спеціальних операцій. Командири, побратими, друзі, керівники міста та області, знайомі та не знайомі люди. Але жоден з представників Офісу президента не був присутній на цьому похороні…

Ця війна — це історія нашого народу та нашої країни, а не — влади. Для них легендами є Ротару і Рибчинський, а не справжні воїни, які віддали життя за мир, спокій їх та України…
Такий тепер час — собі подібні шанують тільки собі подібних".

Ви зрозуміли біль генерала Кривоноса. Чому ж доля Героя так болить «колишніх», а не теперішніх?

Можна скільки завгодно нашим «верховним», послуговуючись суфлером-підкажчиком, декларувати перед телекамерами повагу й увагу до рідного війська. Але істинну вагу цих слів пізнають зовсім за іншим. За зірваними оборонними замовленнями, блокуванням виробництва передових зразків озброєння, за гумовими, а не справжніми ракетами на розрекламованому параді. За зневажливим ставленням до фронтовиків і волонтерів, яких відправляють під суд. І за «ігнором» ось таких Героїв, як Олександр Петраківський.

Для нього треба було зробити зовсім не багато — схилити чоло і покласти букетик квітів біля домовини. Виявляється, це значно важче, ніж влаштовувати «цьомки-бомки» для сумнівних легенд…