Передплатити Підтримати

Зеленський може спровокувати в Україні "русский" талібан

Президент мав нагоду об'єднати суспільство. Натомість далі роз'єднує українців

Щоб Україна не перетворилася на нинішній Афганістан, з якого всі тікатимуть від «талібану русского мира», треба вже зараз починати об'єднуватися у побудові сильної країни. У президента була унікальна можливість це продемонструвати на День Незалежності, об'єднавши не лише суспільство, але й «владу та опозицію». На жаль, цією можливістю він не скористався. Країна під час святкування вкотре була поділена на «своїх» і «чужих» — «владу» та «інших». Країна після святкування знову лишилась роз'єднаною.

Коли йде мова про відзначення 30 років Незалежності України, яка до того ж останні сім років знаходиться у стані війни, цілком очевидно, що потрібно було організувати показове грандіозне святкування із сильною ідеологічною основою.

Всі заходи повинні були відбуватися в чіткій ідеологічній ієрархії, орієнтуючись одночасно на внутрішнього і зовнішнього глядача.

Українцям потрібно було продемонструвати силу і єдність нації, міць та єдність держави, об'єднання провладних та опозиційних політиків, військовий потенціал держави. Паралельно продемонструвати ціннісні ідеї, базиси, тригери, які нас об'єднують і тримають разом. Дати відповідь на три ключові питання: хто ми? Якими шляхами будемо рухатися далі? Яка вона — спільна Україна майбутнього.

Зовнішній посил — сигнал нашим друзям і ворогам. Друзям продемонструвати силу та міць нинішньої української держави. Продемонструвати кластери, в яких ми можемо знайти спільну синергію до поступу вперед.

Ворогам чітко вказати, що ми — нація, яка об'єднана перед будь-якими зовнішніми та внутрішніми загрозами. У нас потужні армія та флот, які не лише захистять від зайд, але й допоможуть повернути Донбас і Крим.

Приблизно такою мала бути ідеологічна рамка. І для досягнення цієї мети питання грошей не повинно було мати жодного значення. Потрібно було вкладати достатньо великі суми коштів.

З останнім завданням справилася. На святкування витратили фантастичні суми. Тільки 130 мільйонів пішло на виготовлення флагштоків, якими заставили всю країну. Правда, деякі з них похилились і попадали на машини чиновників, які їх же і встановлювали, але хіба це спинило святкування?

Також кошти пішли на грандіозні концерти на Олімпійському та в Оперному. Біля останнього мала знаходитись палатка, на оформлення якої пішло понад два мільйони гривень. Паралельно виготовляли ролики, ціни на які, на думку фахівців, значно завищені. Наразі їх важко оцінити. Тому що кошти списані, а роликів суспільство поки не побачило.

Ну і звісно, скандал навколо виступу Андреа Бочеллі. До цього часу не зрозуміло, у скільки коштів він обійшовся державному бюджету — 19,5 чи 8 млн грн? І чому анонсований безкоштовний концерт для громадян по факту перетворився на віп-корпоратив для чиновників Зе-команди, серед яких примостився ексчиновник часів Януковича Рудьковський, який до того ж у цей час мав перебувати під домашнім арештом.

Оскільки «слуги» вивели всі закупівлі на святкування Дня Незалежності з-під дії системи «Прозорро», дуже хочеться почути публічний звіт за кожну потрачену копійку. Бо хтось точно має понести політичну відповідальність за таке нецільове витрачання коштів.

Щодо зовнішнього та внутрішніх сигналів, то з цим ситуація двояка. Із зовнішнім — частково справились. Не в останню чергу завдяки «Кримській платформі», яка стала колосальним меседжем світу і нашим союзникам. Ми не лише знову вивели на повістку дня питання Криму. Україна стала точкою збору, куди приїхали ті держави, які вважають, що «русский мир» і Росія є загрозою для цивілізованого світу. Тут важливо розуміти, що політики приїхали не лише на святкування Дня Незалежності. Вони приїхали до країни, яка сьомий рік веде війну з Росією, виступаючи форпостом західного світу. І, судячи з істерики росіян та п'ятої колони в Україні, з цим ми справились. Але цього було не достатньо.

Особисто мені не вистачило заходів на популяризацію країни. Зокрема, не було економічних форумів, на яких Україна показала б не лише топ-30 інвестпроєктів на майбутнє, але й продемонструвала, що ми зробили за останні 30 років. Чом би й ні — нам є чим пишатися. Це і військово-промисловий комплекс, і ракетобудівництво, і космічні технології, і прориви в аграрному секторі та ІТ-технологіях. Також ми не витратили жодної копійки на промо ролики до Дня Незалежності на іноземних каналах. Згадаймо, коли перебуваємо за кордоном, завжди бачимо, як на місцевих каналах, наприклад, такі країни як Азербайджан, Грузія, Туреччина, Греція (і не лише вони) постійно демонструють ролики, в яких розказують про свої успіхи та запрошують в гості. Ми теж повинні були це зробити. Нагадати усьому світу про Україну — хто ми і чим пишаємося. Це не лише перемоги на Євробаченні та у спорті. Це і про популяризацію туризму. Була унікальна можливість нагадати про нашу прекрасну кухню, у тому числі про борщ, який торік ввійшов у перелік найкращих страв світу.

Приїжджайте в Україну, інвестуйте тут, відпочивайте. І показувати їх не тільки в Європі, а й на Близькому Сході. Не розумію, чому на це не було потрачено жодної гривні. Адже ці видатки точно б окупились сторицею.

Абсолютно випала тема Донбасу. Не було жодної політичної платформи, на якій би відбувалась публічна дискусія. Якщо ми кажемо про економічну реінтеграцію Донбасу, чому не зробити такий форум в Маріуполі?

Був ще один момент, який мене неприємно вразив. Протягом святкування Дня Незалежності щодня гинули солдати. Але про це організатори вирішили забути. І це була помилка. Набагато сильніше було б розпочати ту ж саму «Кримську платформу» із хвилини мовчання за солдатами, яких убили за декілька годин до її початку. І подивитися при цьому в очі німцям та французам, які останні місяці активно розказують нам про імплементацію формули Штайнмаєра. Черговий комунікаційний провал.

Внутрішній глядач. Парад мав стати окрасою та родзинкою всього святкування. І частково з цією метою він справився. Хрещатиком пройшла військова техніка нової української армії, створена протягом 2016−2018 років за часів попереднього президента. Але при цьому над Хрещатиком жодного разу не прозвучало «Слава Україні» чи гімн нової української армії «Зродились ми великої години!» Дивно, у кого з організаторів не було бажання почути можливо пророчі слова:

«Доволі нам руїни і незгоди —

Не сміє брат на брата йти у бій.

Під синьо-жовтим прапором свободи

З'єднаєм весь великий нарід свій.

Веде нас в бій борців упавших слава —

Для нас закон найвищий та наказ:

Соборна Українськая Держава —

Вільна, міцна, від Тиси по Кавказ".

Також неприємне враження справила «підбірка» гостей. Влада абсолютно проігнорувала опозиційних політиків. На трибунах не знайшлось місця для людей, які у найтяжчі хвилини 2014−2015 взяли відповідальність за захист країни. Турчинов, Аваков, Парубій — перелік можна продовжувати. До речі, це стосувалось й інших святкових локацій. Опозиційні політики не отримали запрошень, а ні в Оперний театр, а ні на концерт на Олімпійському. Така інфантильна поведінка не могла не порадувати наших ворогів. Як написано у Біблії: дім, який роз'єднаний, швидко впаде. І саме цю роз'єднаність Зеленський і продемонстрував.

Тож парад і подальший фільм про ДНК продемонстрував головне — Україна перебуває у гібридному стані мутації ідентичності своєї ДНК.

Спробую пояснити. По факту парад і виступ Зеленського показали, що радянська ДНК померла. А от українська ще не народилася. Ми перебуваємо у перехідному мутованому стані. Ми вже не радянська, але ще не українська людина. Не радянська, бо у фільмі згадали про Голодомор, репресії Стуса, Чорнобиль. Почали говорити, що Україна — це окрема держава, в якій пишаємося Орликом та Хмельницьким. Але ще не українська, тому що винесли за дужки і принципово не згадали тих, хто поклав голову у визвольних змаганнях з Московщиною. Промовчали як про Виговського та Мазепу, так і про борців визвольних змагань 1917−1921 років Петлюру і Коновальця. Жодного слова про УПА та її лідерів — Шухевича і Бандеру. Оминули українське відродження 1920−1930 років, яке й сформувало сучасну модерну українську націю. Довженко, Драй-Хмара, Куліш — перелік можна продовжувати. Навіть коли проговорювали ідентичність по областях, то схибили. Львів'яни аж поперхнулись анонсованою Зеленським «кружечкою кави» почувши, що Леся Українка не з Волині, а Житомирщини. І цей перелік можна продовжити.

«Хомо советікус» помер, але «українець» не народився. Такі собі 40% «малоросів», які вважають, що вони з росіянами один народ, пишаються Радянським Союзом, і ще не розуміють що таке Україна, у чому її сила, дух, цінність і за що її варто любити. Зеленський продукт цієї системи і її представник — мутуючий українець. До речі, саме тому в нього такий великий рівень підтримки, який складає орієнтовно 25−30%.

І у цьому виникає найбільша загроза для країни, яка перебуває у стані війни. Бо ці «малороси» не готові воювати за країну, яку вони не розуміють та не відчувають.

І тут перед владою виникає дуже непросте питання. Що вони хочуть зберегти: владу чи державу?

Якщо хочуть зберегти державу, то мають працювати, аби цей мутуючий малорос потихеньку ставав повноцінним українцем. Але це несе загрозу їхній політичній владі. Бо українець ніколи не підтримає нагородження на військовому параді Монатіка й ігнорування пам'яті загиблого Журавля.

Не сприйме, що коли йде парад і не звучить марш української армії «Зродились ми великої години». Коли головнокомандувач не вітає «коробки» гаслом «Слава Україні!». Українець цього не зрозуміє і не пробачить верховному головнокомандувачу .

Тож їх виборець саме той «недомутований українець». І чим їх більше — тим стабільніша електоральна база Зе-команди.

Але в цій схемі є одна велика проблема. В країні сім років іде війна, на якій воюють впершу чергу громадяни з «українською ДНК», а не «недомутованою ДНК». Тойне домутований українець не розуміє для чого ці паради і чому ми сваримось з Росією. Пам'ятаєте, як під час репетиції парадом по фейсбуку гуляли скріншоти посту дівчинки з Луганська, що втекла від російських танків з Луганська? Її обурювало, що тепер українські танки у Києві їй заважають жити.

Для неї хочеться нагадати історію з Афганістаном. У ці дні багато афганців, які повтікали — військові, блогери, журналісти, політичні та громадські діячі, перебувають у шоці. Не розуміють, чому в них все було добре 20 років, а потім все зникло. Чому по вулицях ходить талібан, який рекомендує жінкам не виходити з дому та анонсує заборону слухати музику на вулицях, у тому числі в навушниках.

Пояснення просте — вони не намагались захисти свою державу, бо «какая разница», «достаточно просто перестать стрелять и посмотреть в глаза».

Так от, Україна може опинитися у тій самій пастці, коли сюди почне вводити війська «талібан русского мира». Бо вберегти цю державу у ту мить зможуть лиш люди, які сповідують українську ідентичність збудовану на архетипах серед яких мають бути армія, мова, віра.

P. S. Особисто для мене найкращою миттю святкування став момент коли на бульварі Шевченка в одну мить перетнулися дві колони. Коробка ветеранів, яка рухалась вниз і солдати, які повертались у казарми. Всі разом, спільно з громадянами почали скандувати: «Україна! Слава Україні! Слава українській армії!». Це були неймовірні відчуття свята, які показали, що незважаючи на всі проколи Зеленського, святкування вдалось.

Джерело