Законне право канібала
Російський телевізор продовжує піарити талібів
У програмі «Час покаже» на Першому каналі російський посол в Афганістані Дмитро Жирнов зарахував талібам залік щодо наведення ладу. «До приходу талібів у Кабулі була стрілянина, були вибухи; таліби прийшли — стрілянина та вибухи припинилися. Залік талібам», — міркує в телевізорі російський посол в Афганістані Дмитро Жирнов. Логіка дивовижна. До того, як місто захопили терористи (есесівці, бандити — потрібне підкреслити), вони, терористи (есесівці, бандити), чинили в місті стрілянину та вибухи, а коли вони його захопили, то стріляти та висаджувати в повітря припинили. Ура терористам (есесівцям, бандитам)?
Якщо російського посла в Афганістані Дмитра Жирнова ще якось можна зрозуміти — він перебуває в країні, захопленій терористами, в повній їхній владі, і йому вочевидь не пощастить повторити долю письменника Грибоєдова, вбитого в Тегерані фанатиками 1829 року, коли моджахеди вирізали всю російську дипломатичну місію в Персії. Так що абсурд Дмитра Жирнова має цілком розумне пояснення. Чого не скажеш про режисера Карена Шахназарова, якому доля письменника Грибоєдова вочевидь не загрожує.
Проте, режисер Карен Шахназаров у програмі «60 хвилин» від
«Я не згоден із прагненням перетворити талібів на якихось лиходіїв. Це національно-визвольний рух, який підтримує увесь афганський народ. Якщо вони так легко прийшли до влади, значить, їх підтримує народ. Те, що у них є свої правила — ця їхня справа. Не потрібно лізти зі своїм статутом у чужий монастир. Подобається їм, щоб афганські жінки носили ось це (показує рукою нікаб) — це їхня справа! Вони виграли — значить, вони представляють інтереси народу!». Кінець цитати.
Режисера Карена Шахназарова відрекомендовують у російському телевізорі як «глибокого мислителя», «філософа», як «гуру». І ось цей «мислитель» виявляється не в змозі поставити собі запитання, а чи подобається афганським жінкам жити всередині мішків, надітих на голову, не мати можливості вийти на вулицю без супроводу родича чоловіка, не мати права працювати та навчатися, зате мати «право» бути побитою батогами або забитою камінням до смерті за вчинки, які терористи вважають неправильними. На жаль, у студії «60 хвилин» не знайшлося нікого, хто запропонував би режисерові Карену Шахназарову приміряти нікаб і пожити хоч би місяць тим життям, яке підготували для жінок таліби. В усьому російському телевізорі на знайшлося людини, яка поставила б запитання Шахназарову й іншим захисникам прав канібалів, чом би їм тоді не захистити права фашистів убивати євреїв, або права турецьких фанатиків різати вірмен, — адже їм це подобалося і це була «їхня справа»?
Коли режисер Шахназаров стверджує, що талібів «підтримує увесь афганський народ», він вочевидь не вважає за людей не лише всіх тих, хто, розгубившись спочатку, зараз збирає сили та готується дати терористам відсіч. Режисер Шахназаров вочевидь не вважає за людей жінок, які за 20 років звикли до нормального життя за нормами 21 сторіччя, а зараз провалилися разом із усією країною в дике середньовіччя, опинилися в пастці часу.
«Це був день, який я ніколи не забуду. Я бігла вулицями Кабула зі свого офісу й боялася, що таліби уб’ють мене дорогою, тому що я була в діловому костюмі», — розповідає афганка, яка працювала на державній службі. — Ми бачили їхню жорстокість, як я можу їм довіряти? Коли я бачу їх по телевізору, мені страшно. Я не можу спати ночами через страх. Я чекаю на візу для виїзду з країни, але невідомо, чи отримаю я її. Якщо я залишуся в Афганістані, мені дозволять працювати? Я так не думаю. Думаю, для нас усе закінчено. Я втратила надію на майбутнє".
Афганці пам’ятають як «Талібан» правив країною з 1996-го до 2001 року, насаджуючи закони шаріату в своїй людоїдській інтерпретації. Коли дотримання жінками цих божевільних законів контролювали співробітники міністерства з пропаганди доброчесності та запобіганню хибам, які їздили країною на пікапах і публічно шмагали батогами жінок, які порушували правила.
1996 року жінці в Кабулі відрізали кінець великого пальця через те, що вона використала лак для нігтів. Жінок за одним тільки звинуваченням у подружній зраді, забивали камінням до смерті.
Зараз в Афганістан повернувся старий лад. Усупереч обіцянкам талібів пом’якшити режим і запевненням, що це буде «інший Талібан».
Було б непогано замість вітчизняних безбородих талібів на кшталт режисера Шахназарова на федеральних телеканалах показувати Алію Казімі, 27-річну професорку університету, яка в інтерв’ю New York Times пояснила, що сталося з жінками в її країні:
«Я із покоління, у якого було багато можливостей після падіння „Талібану“ 20 років тому. Я змогла досягти своєї мети в навчанні, і впродовж року я стала професоркою університету, а тепер моє майбутнє темне й невизначене. Всі ці роки наполегливої праці та мрій були марними. А яке майбутнє чекає маленьких дівчаток, які тільки починають учитися?»
Скабєєва могла б після Шахназарова дистанційно запросити до ефіру одну з найбільш упізнаваних телеведучих національного афганського каналу NRTA Шабнам Дауран, яку таліби не пустили на роботу. Вона прийшла на роботу до телестудії з посвідченням і в хіджабі, проте охоронці-таліби сказали їй: «Влада змінилася, вам сюди більше не можна, йдіть додому».
Причини, з яких російський офіціоз бурхливо підтримав прихід до влади талібів, не зводяться до наївного бажання витягнути максимум із поразки американців. Тут все значно глибше та набагато гірше. Це не стільки геополітика, скільки відчуття «духовної спорідненості».
Росія впевнено тримає світове лідерство щодо частки вбивств жінок, здійснених їхніми партнерами. Такі результати дослідження Консорціуму жіночих неурядових організацій. На партнерів або родичів сумарно припали майже дві третини вбивств. Правозахисниці проаналізували 18,5 тисячі вироків за статтями про вбивство та побиття до смерті, які були у відкритому доступі. На родичів або партнерів припало понад 12 тисяч смертей, тільки на партнерів — майже 10 тисяч. За цим показником Росія значно випереджає не лише Євросоюз, але й Африку. При цьому на розгляді в Держдумі ось уже декілька років знаходиться закон про боротьбу з домашнім насильством, але він і досі не ухвалений. Тому є серйозні причини. Абсолютна більшість депутатів й інших нинішніх «хазяїв Росії» своїм ставленням до жінок від талібів, якщо й відрізняються, то суто зовнішніми ознаками. Глибинна суть та ж — невизнання прав жінок на рівні права та поваги. Характерно, що «талібанські цінності» в російській «еліті» поділяють і жінки-депутати, які бурхливо відстоювали права депутата Слуцького, що отримав прізвисько «зайчутка», брутально домагатися жінок у своєму службовому кабінеті.
Що ж до вимог не лізти в чужий монастир зі своїм статутом, то російському керівництву було б непогано згадати про цей заклик при вторгненні в Україну, Сирію, Грузію й інші країни, яким «русский мир» намагається нав’язувати свої норми та цінності.
