Відповідь Путіну. У чому різниця між українцями і росіянами?

Сталін vs. Майдан

Днями аналітичний центр «Український інститут майбутнього» опублікував спільне з компанією «Нью Імідж Маркетинг Груп» соціологічне дослідження «Хто ми?», яке має на меті виявити рефлексію українців на самих себе, а також сформувати проєкцію майбутнього.

Незважаючи на загальний хаос і певну «соціологічну туманність» у думках респондентів, існує загальна константа, яка вкрай важлива для держави на восьмому році війни. Дослідження показує, що в Україні сформовано потужний прошарок людей, які не просто відрізняють себе від Росії (чи росіян), але і принципово інакше ставляться до феномену влади як такого.

Відповідь Путіну

Останнє фундаментальне тим, що якісно відповідає на ту ж статтю Путіна про «один народ», де повторюється ще радянський наратив про однаковість росіян, українців та білорусів. Останніх цей наратив вже поглинув: непомітно для себе, білоруси фактично втратили державність при формальному збереженні її атрибутів, як то: територія, населення, мова та інше. Але за всім цим — сконцентрувавшись на боротьбі з Лукашенком — білоруси вже давно програли значно важливіший бій — за ідентичність. Саме на її знищення в українців спрямована як стаття очільника Кремля, так, власне, і вся гуманітарна та інформаційна зовнішня політика сучасної Росії.

Читайте також: Стаття Путіна про єдиний народ. Диктатор збожеволів

Але дослідження дає чітку відповідь на такі закиди. І відповідь ця зовсім не етнологічна чи історична. Історія на пострадянському просторі вже давно стала політичним знаряддям, і в Україні та Росії виглядає як дві паралельні прямі, що ніколи не перетнуться. Тож головна відмінність українців від росіян полягає у принципово різному погляді на феномен влади, що є нашою перевагою та недоліком одночасно.

Російська модель: Бог -Цар — Бог

З часів монархії сприйняття влади у Росії незмінне: вона є уособленням сакрального. «Помазанник Божий» цар Олександр відрізняється від Сталіна тільки тим, що перед ним несли хоругви з Христом, тоді як перед Сталіним — зі самим Сталіним. Парадоксально, але наскрізь релігійна Російська імперія в цьому сенсі була більш безбожна, ніж Радянський Союз. Перша сакралізувала владу царя, помазаного Богом, — другий зробив Богом самого «царя».

Якщо вдатися до алюзії марксистського «товар — гроші -товар», то тут вийде «Бог — цар — Бог». В цьому сенсі російський народ дійсно є продовженням свої влади, яка — за діалектичним принципом — є наслідком духовних потреб росіян. Незалежно від того, хто очільник Росії — Романови, Хрущов або Путін — шапки народу завжди лежать на землі.

В Україні ж ними закидують владу.

Українська модель: менеджер замість Бога

Принципова десакралізація, сприйняття влади як найманих менеджерів, але при цьому — й постійна незадоволеність власними «наймитами», найманими працівниками, — риси, які (як показує дослідження) стали якостями не тільки свідомості «спільноти Майдану», а вже й переважної більшості населення.

Навіть за часів Януковича неможливо було уявити собі ставлення в Україні до нього як до «світського Бога». Після Майдану скепсис до будь-кого з влади стає аксіомою ще до того, як ця влада встигне зробити свій перший крок. Саме це — ключова відмінність нас від Росії, яка з роками тільки посилюється як діями самої Москви, так і суперечками між топ-політиками всередині країни. Але в цьому ж — і наша слабкість, коли на противагу моделі російської сакральної влади два українці як завжди мають трьох гетьманів.

Джерело