Чому Зеленський мовчить щодо “Північного потоку-2”
Увага міжнародної спільноти до приголомшливої домовленості між Вашингтоном і Берліном щодо “Північного потоку-2” залишається на передовицях уваги, незважаючи на період літніх відпусток
Єдиним, хто поки зберігає мовчання — президент Зеленський. І це не може не турбувати і викликає підозри про можливий «договірняк».
За інформацією з довірливих джерел, українська сторона вела перемовини з німецькою і американською сторонами ще з квітня. Відбувалися телефонні контакти, обмін позиціями, документами. Тобто спільна заява США-ФРН не стала неочікуваною для офіційного Києва. Підтвердив цю версію і офіційний речник Держдепу, який зауважив, що з Києвом вели інтенсивний діалог, відбувався обмін документами і пропозиціями.
Виникає логічне питання: чому весь цей час (понад три місяці) Банкова мовчала, чому не готувала план «В» чи не апелювала до Брюсселя, чи інших опонентів «ПП-2»?
Україна, як і «Північний потік-2», є символами протистояння Росії і її неоімперській агресії. Станом на сьогодні, як би це не звучало, Захід обирає «Північний потік-2». А куди поділася Україна і які шанси в нашої боротьби? Питання риторичне. З першим кубометром російського газу в трубі, українська боротьба піде на периферію світової політики, «у трубу». Публічний хід Берліна про фіксацію «Формули Штайнмаєра», який збігся з Вашингтонською домовленістю, з цієї опери. Хто захоче ризикувати стабільним російським газом через «Північний потік-2» через якісь турбулентні явища на фронті чи політичну невизначеність в Україні, де підривають незалежне судочинство та ганяються за попередниками.
Ситуація дедалі більше вказує на те, що саме Україна стала каталізатором домовленості між Вашингтоном і Берліном. Ні, не тим, що запропонувала її. А тим, що погодилася про неї говорити. Нагадує два роки умиротворення і заглядання в очі агресору першими в надії обігнати весь світ. Ось і виходить, що обвинувачувати у невдачі треба не партнерів, які грамотно захищали свої інтереси, а Банкову, яка спробувала вскочити у помилкове вікно можливостей в надії бути першою, а опинилася останньою.
«Переговорна геніальність» Банкової вкотре довела свою нікчемність. З такими підходами Україна майже втратила національні інтереси в частині «ПП-2», а завтра — з такою Зе-дипломатією — як знати, може й Донбас і Крим?
