Синдром рушника
Раніше я думала, що так роблять тільки росіяни в Єгипті
Це щось однорідне із суєтливо-хворобливим займанням місць в автобусі Борисполя, коли він довозить вас з/до літака. Синдром рушника. Назвемо його так.
Хорватія. П’ятизірковий готель. 10 ранку. Я приходжу з Мироном до басейна. Щоб ви знали, деякі українські діти приїжджають до ідеальних морів, щоб поплавати в басейні. Але мова не про
Минає година. До купалі приходить хорват з обличчям Іллі Киви і щось говорить хорватською з сенсом: «Шотакоє. Тут зайнято.». Я ввічливо посміхаюся, розвожу руками (як влада) і показую Киві, тобто хорвату, на табличку з правилами. Мовляв, я не проти вас, просто правила.
Хорват віддає свої речі в руки супутниці-хорватки і демонстративно, як Геракл, піднімає і несе наші лежаки до вільного місця під сонцем. Тобто під басейном.
Читайте також: Найбільша проблема України — «маленькі люди», які будують феодальне одоробло
Я продовжую ввічливо посміхатися з надією, що зараз справедливість восторжествує. І кличу менеджера готелю, кажу: он гляньте Кива, тьху, хорват забрав мій лежак. Але ж є правила, ну і т.д., і т.п. Повпливайте… Знаєте, що робить менеджер? Він каже: зробіть те саме, що і хорват. Це єдине, чим я можу Вам допомогти. Не битися ж з ним.
Ми не стали так робити і попросили нам принести нові. Пів «поля» біля басейну із шезлонгів так до обіду, поки ми там були, і залишалася зайнятою рушниками. Всі новоприбулі дивилися із сумом на рушники і йшли геть.
Раніше я думала, що так роблять тільки росіяни в Єгипті. І що ведуться на такі дії тільки українці. Чому вони це роблять. Причин багато, основна — це радянська ущербність, коли виріс у часи дефіциту, і навіть коли вже все є, все одно треба вхопити, бо не фатить. Те саме з їжею, де олінклюзив, наїстися, бо уплочєно. Зі знижками у торговельних центрах.
Мораль.
Якщо ви раптом впізнали себе у Хорватії, то прохання одне: будь ласка, не будьте тим хорватом. Будьте українцем нового покоління. Без радянського чіпу ущербності і жадібності. Правила заради загального комфорту — це добре. Дотримуватись правил — це не ознака несвободи. Це ознака демократії і поваги… до самого себе. Навіть якщо це стосується довбаного рушника на шезлонгу…
