Найпідступніша проблема сучасного виховання

Малюк у сім'ї повинен зали­шатися малюком і відпочи­вати, насолоджуючись опі­кою та турботою своїх батьків. Але дуже багато батьків будують про­цес виховання так, що у дитини з’являється можливість вказувати своїм мамам і татам, як правиль­но вони повинні піклуватися про неї, бути на чолі самого процесу.

Так, ви точно знаєте таких: вони постійно опираються волі дорослого, систематично драту­ються, з кожного приводу готові підняти бунт і відрізняються неди­тячою тривожністю. Така дитина абсолютно впевнена у своїй до­мінуючій позиції, але вибудову­ється ця позиція не завдяки силі характеру, а рухає нею серйозний відчай.

Ще б пак, адже дорослі дали дитині зрозуміти, що не в змозі забезпечити її безпеку, нормальні умови життя, необхідну турботу, а отже, малюкові доведеться взяти цей процес у свої руки. Як тут не стривожитися?

Можна було б зрозуміти, якби така проблема виникала тільки в сім'ях, де про дитину ніхто не пі­клується, а батьки зайняті своїми справами. Але ж такі доміную­чі діти частенько виростають і в сім'ях, де мама і тато цілковито викладаються у виховання дітей і намагаються з усіх сил навчити їх бути самостійними та відпові­дальними.

Розберімось в причи­нах цього явища.

Що потрібно дитині від батьків найбільше? Звісно ж:

• Відчувати прив’язаність;
• Відчувати себе потрібним і важливим у чиємусь житті;
• Не сумніватися, що тебе приймуть з усіма твоїми недолі­ками;
• Розуміти, що ти належиш цій родині, схожий на тих людей, до яких відчуваєш прив’язаність.

І знаєте, саме прив’язаність дуже важлива, хоча її дуже часто випускають з виду при вихованні. Вона і ставить дитину в залеж­ність від мами і тата, бабусі і ді­дуся. Малюк повинен відчувати свою вразливість і розуміти, що залежить від близьких, завдання яких забезпечити йому безпеку.

Та ви й самі відчуваєте подібні почуття, коли сідаєте в таксі або проходите по салону літака, пере­живаючи і зважуючи, чи можете довіряти водієві або пілоту. Ви ста­вите собі запитання: «А чи зможе ця людина доставити мене цілою й неушкодженою до пункту призна­чення?». І якщо людина за кермом або штурвалом надійна, ми роз­слабляємося і рівень тривоги зни­жується.

Так і у дитини, якщо на батька можна покластися і не «керувати автомобілем із заднього сидіння», то у неї є можливість розслабити­ся і насолоджуватися дитинством на повну.

Буває так, що дитина надто чутлива, і їй набагато складніше отримати докази, що батьки змо­жуть про неї подбати належним чином. Батьки таких дітей кажуть, що їхньому малюкові необхідна подвійна турбота, йому наче по­стійно її не вистачає.

Іноді ми, дорослі, самі стаємо причиною того, що дитина займає таку альфа-позицію в сім'ї. Ми на­магаємося бути демократичними і будуємо дружні взаємини з ма­люком, а разом з цим втрачаємо свою позицію.

Найбільшою помилкою в цій ситуації було б прийняти пере­конання дитини, що вона най­головніша в сім'ї, вважаючи таку поведінку проявом зрілості та не­залежності.

Повірте, подібна домінантна поведінка — це крик про допо­могу, жест відчаю. Для дитини турбота про свої прив’язаності та нормальний розвиток — «задач­ка із зірочкою». У цьому випадку вони не розвиваються, не відпо­чивають, не грають, а намагають­ся зробити так, щоб вижити. Адже дорослі, що існують поруч, їм це забезпечити не можуть.

Що варто зробити? Просто уваж­но подивитися і побачити у сині або доньці слабку дитину, яка відчай­душно потребує нашої допомоги та захисту. Вона підсвідомо просто мріє бути залежною, вразливою, щоб за неї приймали рішення.

Тож відберіть у неї «віжки прав­ління» і керуйте процесом самі.