Баба бере пахучий оберемок і вмить стає юною
Він завжди пам‘ятає
Баба ще спала, коли дідо з самого ранку поїхав десь ровером. Приїжджає з букетом. Шкутильгає до баби.
— Поздоровляю нас, Данусю, — простягає однією рукою дикий бузок, иншою спершись на палку. Дідові вже за 70, але він трохи соромиться. — Дякую, шу ти мене вибрала, — каже голосом, що тремтить від вдячности. — Мині с тубою так добре! Як в Бога за пазухою.
Баба посеред хати трохи приголомшено, а трохи розчулено стоїть. Так само нітиться, хоч це так не схоже на бабу.
— Я знаю, я часом нервус. То ти мене вибач.
Баба бере пахучий оберемок і вмить стає юною. На правій руці вилискує широка обручка, яку баба не скидає, навіть коли місить хліб. Старечими вустами дідо цілує руку (мене так вчили цілувати Причастя).
Він завжди пам"ятає.
Дотримано стилістики автора
