Справжня загроза для Кремля. З ким хоче воювати Сергій Лавров?
Російське керівництво готується зовсім не до війни з Європейським союзом
«Хочеш миру — готуйся до війни». Уже той факт, що для пояснення постулатів російської зовнішньої політики Сергій Лавров згадав цей давньоримський вислів, думаю, показує, наскільки далеко в минуле готовий мігрувати режим Володимира Путіна — тільки щоб зберегти владу, — пише Віталій Портников для Крим.Реалії.
Градус агресивності в заявах Сергія Лаврова, схоже, наростає з кожним днем. На спільній прес-конференції з головою європейської дипломатії Жозепом Боррелем Лавров просто знущався з гостя. Та й сама прес-конференція виглядала погано режисованим спектаклем за участю спеціально підготовлених «журналістів» пропагандистських видань.
Потім з'явилося ось це — «хочеш миру — готуйся до війни». І заява, що Росія готова до розриву відносин з Європейським союзом. Потім роз'яснення — насправді це ЄС розриває з Росією відносини, це він готується до війни. А Росія всього лише реагує на виклик. Що буде далі? І чому зараз?
Чому щодо ЄС не було настільки агресивної риторики в 2014 році, коли Росія анексувала Крим і почала війну на Донбасі, а Європейський союз посилював санкції? Чому тоді не було такого роду звинувачень і закликів готуватися до війни? Чому тоді з європейськими візитерами ще обходилися з повагою, а не вивалювали їм на голови цебра бруду — як у випадку з Боррелем або міністром закордонних справ Фінляндії Пеккою Хаавісто (саме голова фінляндського зовнішньополітичного відомства вислуховував звинувачення Лаврова у європейській «русофобії»)?
Відповісти на це запитання не так складно. Поки конфлікт ЄС і Кремля стосувався агресивних дій Росії в Україні або — перед цим — у Грузії, в Москві, схоже, ще готові були дотримуватися пристойності. Нерви, як бачимо, здали тоді, коли європейці стали говорити про проблеми самої Росії. Про невдале отруєння опозиціонера Олексія Навального, його затримання та арешт. Про розгон російськими силовиками протестних акцій. Про необхідність повернутися до правових норм і перестати переслідувати опозиціонерів і просто небайдужих громадян.
Це якраз те, що перетворює будь-якого, нехай найдоброзичливішого, співрозмовника навіть не на «русофоба», а на особистого ворога Путіна і Лаврова. І хіба це не логічно? Санкції можуть вдарити по економіці Росії, але ніяк не впливають на стійкість режиму. В Україні вимагають відновлення власної територіальної цілісності, а не зміни влади в Росії. Упевнений, справжня загроза для цієї влади — не українці, не Європейський союз, не Байден, а самі росіяни.
Саме тому в будь-якому опозиціонері, який розповідає про «палаци Путіна», і в будь-якому студентові, який запалює ліхтарик у пітерському дворику, російська влада бачить справжню, а не вигадану загрозу. Це російським телеглядачам пропагандисти режиму розповідають про «агресивне НАТО» і «розп'ятого хлопчика». Насправді і вони, впевнений, прекрасно знають, що ні Україна, ні НАТО, ні США,
Але якщо головна небезпека Кремлю виходить від самих росіян, то кожен, хто намагається підтримати право громадян Росії протестувати, розповідати правду, впливати на політичні процеси — ворог. І з таким ворогом треба розмовляти жорстко і без сентиментів. А якщо він не розуміє «лавровської мови» — припиняти будь-які контакти. Тому що не можна заохочувати бажання росіян бути вільними.
Але в цьому випадку виходить, що російське керівництво готується зовсім не до війни з Європейським союзом. Воно, я впевнений, готується до війни з народом самої Росії.
