Передплатити Підтримати

Відбувається серйозний моральний зсув. Красти і брехати стає нормою

Ми навіть не прагнемо довіри

У мене враження, що у нас на очах відбувається якийсь серйозний моральний зсув у суспільстві. Конкретніше — зсувається розуміння того, що таке легітимна етична норма.

Крали і брехали завжди, це факт. Але не пам'ятаю, щоб крадіжку і брехню колись відкрито легалізували як норму — те, чого ніхто не соромиться навіть на позір, «для годиться».

Плагіатора призначають міністром — «ну і що?». Майже нікому не соромно. «Ну вкрав і вкрав, всі так роблять». В тім і трагедія, що насправді не всі. Але тим, хто так не робить, тепер відмовлено навіть у втішному відчутті своєї бодай номінально визнаної суспільством «нормальності».

Або ось приклад, який описала Катерина Коберник. Арестович на самому початку інтерв'ю з ним каже: «Я відкрито визнаю, що я аферист і брехун, а тепер питайте, що вас цікавить». З одного боку, це ніби моральний крок вперед: людина принаймні не лицемірить, а щиро визнає, що брехала, бреше і брехатиме далі. (Як Шарапов з Груздевим: «Вы же не верите ни одному моему слову!» — «Правильно, и вы не верьте!»). З іншого боку, комунікація при цьому повністю втрачає сенс, оскільки брехнею може виявитися будь-що.

Проблема в тому, що така настанова, продукуючи водночас тотальну недовіру (до правдивості кожного) і тотальну байдужість (до припустимої аморальності кожного), не просто розмиває соціальний капітал, а фактично множить його на нуль. Бо суспільство без бодай якоїсь взаємної довіри між його членами існувати не може, це аксіома. Тепер же ми потрапляємо в ситуацію, коли ми такої довіри не тільки не маємо, а вже навіть і не прагнемо як норми.

Хіба не це якраз і називають failed state?

Джерело