Передплатити Підтримати

Влада збанкрутувала, тому й бреше

Скільки живе людство, стільки ж і точаться дискусії довкола понять правди і справедливості, і вже маємо мільйони інтерпретацій цих категорій, аж до вкрай категоричних і таки безвідповідальних, на кшталт "у кожного своя правда".

Є чудовий естонський фільм «Правда і справедливість», відзнятий з нагоди століття тамтешньої державності, у якому несподівано ці, здавалося б, споріднені слова суперечать одне одному. Бо що з того, коли чесний фермер-трудяга прагне утвердити на Богом забутому хуторі Божу правду, поводитися з ближніми і сусідами так, як це написано у Біблії? Довкола ж усі волають, що досягти справедливості можна лише підступом, лицемірством і кривдою. Як наслідок — герой Андрес Паас поступово стає схожим на тих, хто прикладом доводить успішність саме таких практик «справедливості».

Ці практики, здавалося б, архаїчні і геть несучасні, є ходовими й у нас, в Україні, де править бал популізм, брехня і «дилетантура». Власне, на спекуляціях довкола «своєї правди» шахраї дісталися влади.

Однак «все минає, навіть найдовша змія», і нині Зе! команда опинилася, висловлюючись їхнім же арґо, «на порозі великого шухера». Їм не вдалося переконати багатомільйонний народ у своїй версії «правди» і «справедливості», ба більше, — тепер вони змушені брехати, брехати і знову брехати, гарячково шукаючи вихід з фактично безнадійної ситуації. Не суть важливо, де вони брешуть, — у «зачинених» ними ж vip-палатах «Феофанії» чи у залі засідань Кабміну, під парламентським куполом чи у слухавку телефонів міжнародного зв'язку. Важливо те, що їхня брехня вже очевидна для, мабуть, найзатурканіших обивателів, і викликає не лише відчуття відрази, але й відторгнення та гніву. Навіть блазню-кумиру натовпу на президентській посаді не під силу перетворити усіх співгромадян у таких собі «андресів паасів».

Реальність така, що змушує платити за дешевий популізм, причому, платити за всіма рахунками. А вивертати кишені доведеться не тим, хто солодко і обнадійливо заколисував народ фантастичними обіцянками земного раю, а самому народові, який купився на «правду» від «свого хлопця».

Що маємо наразі? Непевні перспективи ухвалення бюджету-2021, до якого «не доходять руки» розсвареної і фрагментованої «монобільшості», а радше об'єднання гуртків за олігархічними інтересами. Нині ж нам кажуть, що можливим є варіант прийняття бюджету лише у… січні наступного року. Це означатиме, що усі видатки держави, серед них — і соціальні, — будуть профінансовані на рівні не більше 78 відсотків видатків минулорічного січня. Тобто, комусь доведеться довго чекати на пенсії, допомоги, зарплати.

Та проблема навіть не у цьому. Було б з чого платити навіть оті жалюгідні «78». Бо наприкінці року нас чекають витрати на погашення міжнародних зобов'язань, тобто відсотків за кредитами. Де взяти ці кошти, зважаючи на велетенську діру у державній скарбниці, яка, за оцінками експертів, вже сягнула 200 млрд грн? Уряд «старих-нових облич» судомно намагається маневрувати, видаючи на гора фокуси фінансової еквілібристики. До прикладу, НБУ (незалежний нібито регурятор) погоджує рефінансування державного Укрексімбанку на 10 млрд грн. Навіщо такий рефінанс успішній установі? Все просто, Ватсоне, — для того, щоб Укрексім (наголошу — державний банк) викупив у міністерства фінансів ОВДП, а те, своєю чергою, дало гроші на найнагальніші потреби. Інших джерел — катма. Де ділися? Учорашній урядовець Ігор Уманський розповів детально про «скрутки» на митниці і в податковій. А ще неймовірні кошти закатали в асфальт, розікравши левову частку «ковідного фонду», і вивели в офшори.

Сподівання на МВФ, як «ебонітову чарівну паличку», також марні. Дарма Зеленський розповідає «правду» про успішність перемовин з директоркою-розпорядницею Фонду про кредит, який він ні сіло ні впало порівняв з «кров'ю для організму людини». Крісталіна Георгієва недвозначно наполягає на справедливості: для перегляду програми співпраці потрібне повне узгодження дій. Причому мова ведеться навіть не про кредит, не про черговий транш, а про прибуття місії МВФ в Україну. Але чи можна говорити про «узгодження», коли Зе! влада плювала на незалежність НБУ, методично розвалює антикорупційні структури, спочатку толерує зазіхання на основу основ боротьби з корупцією — електронне декларування, а відтак обирає для гасіння пожежі сумнівну «рідину» — коктейлі Молотова під Конституційним судом, або ж нахабно нагинає Раду розігнати цей «незалежний орган»? І прикриває свої антизаконні вчинки демогогією про «правду» і «справедливість».

Насправді у Зе! та його соратників вичерпався арсенал правдивих аргументів. Залишилася тільки тотальна брехня, названа «правдою».

Ігор Гулик для «ВЗ»