Передплатити Підтримати

А що президент? А нічого

Наші партнери не впевнені, що їх зрозуміли. І що їх почують. Вони намагаються говорити безпосередньо з українським суспільством

Головний в ЄС із питань зовнішньої політики приїздить в Україну і прямим текстом заявляє президенту України, що ЄС — це не банкомат. Це вже соромно. Що йому довелося так говорити. Що розмова дійшла до такої стадії, коли один зі співрозмовників змушений таке заявити прямо. І це дипломат.

Але це півбіди. Потім представник ЄС сам пише матеріал і сам публічно говорить, що він таке сказав. Намагається зробити публічним те, що зазвичай залишається за зачиненими дверима.

Президент їде до Лондона. І зустрічається там з главою МІ-6. Який каже, що з офісу цього самого президента хтось зливає ворогові інформацію. І треба щось робити, інакше співпраці не буде. І це вже обурливий випадок. Що така зустріч знадобилася. Здавалося б, до чого тут операція «вагнерівці», якої начебто не було. І той факт, що на цю ж зустріч не покликали голову Офісу президента Андрія Єрмака.

Але це півбіди. Тому що потім цю інформацію роблять публічною. Розвідники вміють її зливати. І її зливають. Роблячи публічним те, що зазвичай залишається за зачиненими дверима.

Чому це відбувається? Тому що наші партнери не впевнені, що їх зрозуміли. І їх почують. Вони намагаються говорити безпосередньо з українським суспільством. Мабуть, вважаючи, що суспільство зріле і доросле. Сподіваючись, що суспільство допоможе виправити ситуацію. Сподіваючись, що суспільство змусить країну поводитися належним чином.

Чи нормальна така ситуація? Точно ні. Але це вже очевидна реальність. Іншого пояснення такої поведінки партнерів просто немає.

Наші партнери працюють з Україною не тому, що вони хочуть підтримати того чи іншого політика. Ні, їм цікава країна. Фактично саме вони єдині союзники українського суспільства в боротьбі з олігархами, корупціонерами, Росією і її агентами та чиновниками. Вони тягнуть країну в цивілізацію. І будуть говорити з будь-якою українською владою. Байдуже, Янукович це чи Порошенко, Зеленський або Ющенко. Вони просто працюють з вибором українського народу. І завжди ставлять питання правил та інституційних змін. І не їхня провина, що іноді українці обирають таких політиків, з якими дуже важко працювати.

А що президент? А нічого. Йому телеграм-канали цікавіші, ніж звіти МІ-6. Йому Шапран, старий учень тата, важливіший, ніж МВФ. Зрештою, приємніше лежати в теплій ванні, ніж пірнати в ополонку. А в теплій ванні нічого не треба вирішувати, всі говорять, що ти великий і могутній, й інтерв'ю на hard talk даєш найкраще за всіх у світі і точно краще, ніж Супрун і Порошенко, а до тебе жодних реформ не було, і країна летіла у прірву і тільки ти її спіймав.

А ще українська влада не розуміє, наскільки серйозні речі з нею обговорюють. На жаль, українська влада схожа на будівельників, які не сприймають вас серйозно, поки ви не почнете обкладати матюками. Але біда в тім, що матюки у цьому випадку — це не лексика, це дії. Вегетаріанська дієта для економіки, як уже чітко все описав міністр фінансів. Тобто всі ми станемо біднішими через це. А ще це втрачені роки. Тому що, коли ви рік не робите реформу, яка назріла, отже, ви втрачаєте вже два роки. Майбутнього. Тому що спочатку доведеться розгрібати наслідки. А потім знову будувати заново. Те, що вже було. І тільки потім починати з нуля.

Президенту Зеленському пощастило. Він прийшов у той момент, коли українська економіка зростала, і навіть коронавірус вдарив не сильно, адже був запас міцності. Усі болісні реформи були вже зроблені. І можна було просто пожинати плоди того, що зробили до тебе. Виконавши всю брудну роботу.

І треба було лишень нічого не зламати.

Джерело