Картина майбутнього, про яку ми мріємо
Я певен, що в глибині душі наші громадяни мріють про Україну, в якій ми зможемо вільно пересуватися, вільно голосувати, вільно висловлювати свої думки та приймати власні рішення
Історія — дуже цікава річ. З одного боку, її треба знати як свої п’ять пальців. Саме знання історії держави формує світобачення та розуміння того, хто ти є в цьому світі. З іншого боку, історію можна переписувати на свій лад. Відомий вислів про те, що історію пишуть переможці. Хто, як не ми, українці, переконались в цьому, коли перебували в неволі, під впливом держав сусідів.
Подорожуючи Україною та спілкуючись з людьми, я на власному досвіді зрозумів, які ми всі різні. Нашу історію багато разів переписували і змінювали, наші пращури формували різний світогляд та особливості поведінки, передаючи їх із покоління в покоління. З часом вони зазнавали змін, але в тому чи іншому вигляді дійшли до наших днів. Помноживши це на той факт, що левова частина українців все життя живе у своїй області, нікуди особливо не виїжджаючи, можна дійти наступного висновку. Ми, українці, доволі різні. В залежності від регіону проживання люди мають різні цінності та різні моделі поведінки. Не погані, не добрі — різні.
Однак існують і ті речі, які нас об'єднують. Одна з них — це погляд у майбутнє.
Сам факт того, що Україна упродовж віків перебувала під впливом тієї чи іншої держави, сформулював одну цінність абсолютно для всіх українців. І ім'я цій цінності — воля. Для нас це не просто якесь абстрактне слово, ми чітко розуміємо, що воно означає. Умовний італієць або швейцарець не матиме настільки потужних емоцій при згадці про волю у порівнянні з українцем. Ні, не тому, що вони ниці, просто так склалися умови, що ці країни не мали такого трагічного і складного минулого. Їхні пращури, котрі відчували поневолення на собі, відійшли в інший світ дуже давно, і все це забулося. Наразі громадяни країн Західної Європи знаходяться на іншому етапі розвитку, борючись, наприклад, за толерантність та терпимість.
Нам так важко їх зрозуміти, бо незалежність ми отримали якихось 29 років тому. Це практично ніщо, якщо дивитись в історичній площині. Нам просто ще не до цього. Фактично зараз у нас підросло перше покоління, яке не жило за умов поневолення. Люди, що народились вже у вільній Україні, починаючи з 1991 року. Просто замисліться над цим. Спогади про поневолення і примусову поведінку ще не минули, вони ще в нас. Це все я до того, що розуміння значущості волі є важливим фактором, який об'єднує українців, з якого б регіону вони не були.
В цілому, я схиляюсь до думки, що попри всі розбіжності, ми всі мріємо про країну, в якій відчуватимемо себе вільними. Бо саме відчуття свободи є найголовнішим для нас, можна сказати, що це стало складовою нашого ДНК. Можна багато роздумувати про науковий прогрес, фантазувати над тим, які гаджети у нас з’являться у майбутньому, про неймовірну доповнену реальність чи автівки, які літають в небі… Але який з того сенс, якщо всім тим, що принесе нам науковий прогрес, ми користуватимемось, будучи під впливом інших держав? А може, й взагалі не будемо, бо хтось за нас буде вирішувати, до чого давати нам доступ, а до чого ні.
Тому в контексті картини майбутнього України, воля — це перша та головна річ, про яку слід думати. Я певен, що в глибині душі наші громадяни мріють про Україну, в якій ми зможемо вільно пересуватися, вільно голосувати, вільно висловлювати свої думки та приймати власні рішення. Толерантність та боротьба за рівність — це прекрасно, відвідуючи розвинені країни, розумієш це. Колись ми до цього прийдемо. Проте на даному етапі ми все ж до цього ще не готові. Знову ж таки, не тому, що ми погані, а просто тому, що ще зовсім юні. Наразі ми маємо сконцентруватись на іншому та будувати країну, в якій зможемо робити все, маючи такий фундамент, як воля.
