У Криму бояться «революції» і поширюють фейки про Білорусь…

Як відомо, в Білорусі вже давно борються з протестантами люди в чорному без знаків розрізнення, як свого часу «зелені чоловічки» у Криму. Своїх ідеологів Росія мобілізувала на боротьбу проти того, щоб ідеї білоруських протестантів не перекинулися на регіони Росії. Тому споруджують завісу, щоб правда про Білорусь не проникла у Крим, Кавказ, в інші регіони, і з цією метою поширюють там всяку нісенітницю.

Наприклад, у Криму газета так званої «держради» «Крымские известия» опублікувала запис «круглого столу», повний брехливих нісенітниць. Наприклад, Віктор Харабуга, доцент кафедри історії Росії місцевого університету стверджує, що «У Білорусі відбувається спроба незаконного захоплення влади, організована країнами, що входять до НАТО і Євросоюз. Це давно готувалося. Переможцями на президентських виборах вони проголошують людей, які набрали мінімум голосів і не мають конструктивної програми розвитку Білорусії…». На думку Віктора Харабуги, «Президент Білорусії (так в оригіналі — авт.) метається між Сходом і Заходом, що багато у чому і призвело до загострення цієї ситуації. Він зробив дурість, займаючи таку позицію, а тепер, якби не Росія і Китай, виявився б у політичній (і не тільки) ізоляції. Посваритися з країною, яка його найбільше підтримує і з якою є величезні взаємні економічні інтереси, — це дати козирі в руки націоналістам з їхніми прапорами…».

Він переконує кримчан, що протестанти це «штучний рух, не здатний існувати без фінансової, інформаційної та політичної підтримки країн НАТО. І напевно не без допомоги їх спецслужб…».

«Історика» пронизує тваринний страх: «ситуація в Білорусії складна. Наступні їх цілі — Казахстан і Росія, а в кінцевому підсумку — її розчленування по тій же схемі, як відбувався розпад СРСР. Створюється «санітарний кордон» навколо нашої країни. Білорусь — «вікно» на Захід, через неї з Росії йде нафта і газ. Крім того, вона важлива з військової точки зору. З її території ведеться управління всіма нашими флотом в Атлантиці. Без Білорусі втрачається єдиний комплекс ППО, важливі стратегічні військові заводи. Російські ракети виготовляються на білоруських заводах, де провокується страйк. Директор підприємства боїться, «виляє хвостом». Але при найгіршому розвитку подій це завод буде знищений так само, як «Південний», «Січ» та інші підприємства на Україні…

Якщо говорити про позицію Росії, то вона багато проґавила… Треба було жорсткіше поводитися насамперед зі своєю «п'ятою колоною» — опозицією всередині країни. З якої радості «Газпром» фінансує їх ЗМІ?! Адже відомо, які цілі вони переслідують. Треба вести активну інформаційну війну і підкріплювати її економічними процесами, поглибленням військового союзу з Білоруссю".

Директор Центрального музею Тавриди, відомий російський шовініст Андрій Мальгін говорить: «До Білорусі докотилася чергова хвиля кольорових революцій. Про це говорили ще у 2014 році, тому немає нічого несподіваного… Те, що відбувається там, дзвінок і для нас. Росія — наступний етап. І ми вже бачимо, як йдуть ці «кола по воді»…

Член експертно-консультативної ради при главі Криму Вадим Петров стверджує, що досвід Кучми, Януковича і тепер Лукашенка зі створення схеми так званої багатовекторної політики показує, що це веде або до втрати державного суверенітету, або до розпаду держави… Батька так до кінця і не усвідомив, що саме від Росії залежить доля Білорусі. А не від Заходу… Це призведе до того ж, до чого привів майдан в Україні: втрати власної економіки, втрати добросусідських відносин з Росією. Білорусь може піти цим шляхом. Все залежить від того, чи клюне білоруський народ на цю «вудку»…

Російські пропагандисти стверджують, що для Білорусі єдиним світлом в кінці тунелю є Росія. Петров каже, що «Перед ним (Лукашенком — авт.) стоїть вибір: впасти під ударами долі або притулитися до Росії… Але від влади Лукашенко сам не відмовиться, як Янукович. Він буде битися за неї і стояти до кінця… Лукашенко розуміє, що повинен зробити поки у нього є контроль над силовими органами і підтримка частини народу. Цей вибір повинен полягати в одному: Білорусь залишається союзником Росії — і іншого шляху у неї немає».

Нобелівська лауреатка Світлана Алєксієвич звернулася до світу з розпачливими словами: «Вже не залишилося нікого з моїх друзів-однодумців у Президії Координаційної Ради. Всі або в тюрмі, або викинуті за кордон. Сьогодні взяли, останнім, Максима Знака. Спочатку у нас викрали країну, викрадають кращих з нас. Але замість вирваних з наших рядів прийдуть сотні інших. Повстанці — не Координаційний комітет. Повстала країна. Я хочу повторити те, що говорю завжди. Ми не готували переворот. Ми хотіли не допустити розколу в нашій країні. Ми хотіли, щоб в суспільстві почався діалог. Лукашенко каже, що не говоритиме з вулицею, а вулиця — це сотні тисяч людей, які щонеділі і кожен день виходять на вулицю. Це не вулиця. Це народ. Люди виходять на вулицю зі своїми маленькими дітьми, тому що вони вірять, що вони переможуть. Ще хочу звернутися до російської інтелігенції, назвемо це так по-старому звичаєм. Чому ви мовчите? Чуємо тільки рідкісні голоси на підтримку. Чому ви мовчите, коли бачите, як топчуть маленький, гордий народ? Ми все ще ваші брати. А своєму народу хочу сказати, що люблю його. Я пишаюсь ним. Ось знову хтось невідомий дзвонить у двері…».

Це аналог того, як в 1931 році звернувся до Європи українець Олександр Олесь: «Коли Україна за право життя/ З катами боролась, жила і вмирала,/ І ждала, хотіла лише співчуття,/ Європа мовчала./Коли Україна в нерівній борьбі / Вся сходила кров'ю і слізьми стікала/ І дружної помочі ждала собі,/ Європа мовчала./ Коли Україна в залізнім ярмі/ Робила на пана і в ранах орала,/ Коли ворушились і скелі німі,/ Європа мовчала./ Коли Україна криваві жнива/ Зібравши для ката, сама умирала/ І з голоду навіть згубила слова/ Європа мовчала./ Коли Україна життя прокляла/ І ціла могилою стала,/ Як сльози котились і в демона зла,/ Європа мовчала».

Вона й зараз мовчить, і про Україну, і про Білорусь. В коментарях до публікації редактор сайту «Детектор-Медіа» Наталія Лігачова пише: «Ось так в центрі Європи Росія де-факто здійснює ще одну анексію, через це сотні людей стануть політв'язнями, пройдуть через в'язниці, тортури (як і в Криму! — авт.) І всі безсилі. Весь світ безсилий і по-великому рахунку теж мовчить. Про те, наскільки тепер зросли небезпеки і для України — взагалі мовчу».

Прогресивні сили, на жаль, мають звичку об’єднуватися лише перед розстрілом, і то тільки для того, щоб заспівати гімн.

Микола Семена для «ВЗ»