Передплатити Підтримати

Мій світ змінився раз і назавжди...

Хоча минуло лише п‘ять років з того дня, як я позбувся рук, все відбулося якось само собою

Я звик і вже майже не пам’ятаю себе іншим. Хіба, коли бачу зброю, трохи свербить. Та то таке… Зараз зброю бачу не часто, той свербить зрідка. Можливо, фантомний біль ще не дозволяє зовсім забути, що руки таки були в моїй базовій комплектації. Не згадаю достеменно, на якому році зникли будь-які табу на тему каліцтва. Мені дивно, коли хтось вибачається, ставлячи питання про поранення. Жодних емоцій ті спогади не викликають, навіть поклику до нудоти, як в перші хвилини після вибуху. Таке враження, що розповідаю про сторонню людину, до того ж не зовсім реальну. Як, наприклад, про персонажа якої палітурки. Можливо навіть своєї. Та особа мені дуже відома, може навіть близька, але вигадана. Напевне це і є оте горезвісне прийняття, про яке знають всі, окрім того, кому треба щось в собі прийняти…

За п"ять років я зібрав купу приколів про руки, і вони, направду казати, неабияк мене підбадьорюють. «Давно б спився, та все руки не доходять», — коментую я свій посттравматичний стресовий розлад. І маю в тому коментареві рацію, бо були моменти вкрай хиткого спротиву «терапевтичній» пиятиці. Бажання зняти психологічну втому, чи заглушити фантомний біль, іноді таки брали гору. Якби не перехід до активної трудової діяльності, можливо «руки» таки б дійшли до професійної алкогольної залежності. Тим більше, що генетичне підґрунтя для цього маю досить перспективне. До того ж, найважливішою конструктивною особливістю усіх відомих протезів є стовідсоткова можливість схопити склянку. Напевне, на погляд розробників, — це є яскравим проявом інклюзивності виробу. Тобто, сприятиме швидкій соціалізації їх щасливого володаря. Паршивеньке раціональне зернятко в цьому, мабуть є. Питуще середовище більш привітно соціалізує собі подібних, навіть з деякими фізичними вадами. Однак, цей шлях є досить сумнівним і цілком залежить від потенціалу печінки та інших внутрішніх органів. Поклавши протеза на серце, можу сказати — це шлях не мій і не лише через перенесений в дитинстві гепатит. Будь-яку втечу від реальності вважаю проявом слабкості, незалежно від того, якою та реальність є.

Коли треба коротко оповісти, що трапилось тоді в жовтневому ДАПі, зазвичай кажу — «Відбився від рук». Тут теж сперечатися зайве, бо від рук я таки відбився, хоч і у доволі незвичний спосіб. Так само красномовно, у моєму випадку, звучить вислів «як два пальці об асфальт». В цій сфері я безперечно новатор, бо глимизнув об підлогу терміналу всі десять. Навіщо розмінюватися на дрібниці?

П’ятирічний «ампутований» досвід відкрив для мене одкровення, що руки можуть рости не лише з дупи. Так «вирослі» з куксоприймача кінцівки абсолютно не поступаються, у вправності, дуповому аналогу, хоча й штучні. Натомість, в моєму розумінні, зневажливе «руки-крюки» навпаки характеризує більш функціональну модифікацію рук. Досить поширений вираз «зібрати себе до купи» для звичайних людей означає усього-на-всього зосередитись.

Для мене ж, то команда — нап’ялити всі свої штучні кінцівки, які зберігаються окремо від свого носія… Досить кумедно, щодо мене, виглядає процес «накладання на себе рук». До цього часу, не маю жодного поняття, як то все зміг би провернути, якби не дай Боже, мав таке бажання. Звісно «накласти на себе» можна будь-які інші наявні частини тіла, наприклад ноги. На крайній випадок навіть протези, але тоді порушиться глибинний сенс народної мудрості.

Можливо, в цьому і полягає секрет моєї психологічної стійкості та несприйняття суїциду. Окрім відсутності основного знаряддя для зведення рахунків з життям, безрукість має ще декілька беззаперечних переваг. Наприклад, я нарешті раз і назавжди відмазався від щотижневого ПГД (парково-господарського дня).

Ненависне вибивання та чищення килимів, миття підлоги чи випробовування пилососом безповоротно кануло в літу. Мої домашні господарські функції обмежуються заправкою ліжка та «косметичним» прибиранням. Власне «відкосити» тепер маю привід не лише від прибирання. Можу відмовитись від будь-якої небажаної роботи, пославшись на те, що її виконання мені «не з руки». Нехай хто спробує дорікнути мені, що це не відповідає дійсності. Крім цього, тепер навіть випадково, через незнання, не потисну руку якомусь пройдисвіту. На мій погляд, це суттєва привілея, враховуючи щільність мудаків на квадратний кілометр навколишнього простору. Ось лише деякі з фундаментальних основ мого сьогодення. Можливо, занадто легковажне відношення до свого стану з мого боку виглядає трохи пришелепкувато. Можливо, воно навіть межує з психологічним відхиленням, бо страждання і муки на обличчі виглядали би куди природніше. Допускаю, що декому моя поведінка здається дешевою грою на публіку… Однак, це моє життя і моя гра, а значить і правила в ній мої і тільки мої. Головне — не чинити свавілля і не протиставляти себе суспільству. Все інше цілком виправдано.

Боронь Боже, сприйняти мій текст як заклик до масового позбавлення рук. Їх наявність має незрівнянно більше переваг, ніж відсутність. Мої антинаукові вишукування є лише наміром посилити сенс мого нинішнього буття. Не більше, але і не менше…

Джерело