Дивився на Разумкова й бачив Литвина

Ні, це була не рядова пресконференція спікера парламенту з нагоди завершення першого року діяльності цього скликання. Це 73 процентам запропонували нову забавку в реаліті-шоу «знайди заміну Зеленському», але «тільки б не Порошенко». Зеленського крок за кроком зливають. Абсолютно безкарно пройшли кривляння Корнієнка й Арахамії, коли вони відверто пародіювали зєпрідєнта. Той же Разумков без жодного остраху звільняє агента Зеленського в керівництві свого апарату (історія Штучного). Та й у офісі вже Зєлю розглядають, як якусь мавпочку в цирку, й усе частіше його виставляють дурнем або возять Україною «дабы дурь оного существа всем видна была». Усім зрозуміло, що з цим уже припливли. Треба готувати резервний плавзасіб.

І шукали не дуже довго й не надто далеко. У фракції слуг уже доволі чітко проглядається зміщення акцентів. Вони ще крутять хвостиками перед Зеленським, але вже запопадливо заглядають в очі майбутньому господарю. І він себе поводить відповідним чином. Усе те, що набило оскомину в Зеленського — відверте хамство, тупість, неотесаність, блазнювання, замінено награною респектабельністю. Але ґенеза й внутрішня суть (це мають дуже добре розуміти адресати цього звернення) залишаються тими самими.

І в цьому Разумков абсолютно не унікальний. Ці прийомчики номенклатури вже не раз демонстрували й до нього. От кого я знав дуже й дуже добре, то це Володимир Литвин. Він, коли вийшов з річища голови адміністрації президента Кучми на вільні плавання вже в ролі голови Верховної Ради, дуже швидко виплекав у собі президентські амбіції. Тільки йому треба було все робити без жодного поспіху, щоб не збентежити Кучму. Бо одного такого надто активного — Євгена Марчука, той дуже швидко звільнив із формулюванням «за формування власного політичного іміджу». Та й часу в Литвина було вдосталь — тоді ніхто ні про які позачергові президентські вибори навіть не заїкався. Це зараз уже так підсмалює, що Зеленський поспіхом майно розпродує. Але в усьому іншому — цілковита копія.

От я дивився сьогодні на Разумкова й бачив Литвина. Той самий тон, ті самі звороти, точнісінько така сама примирлива риторика. І я вам більше скажу. Політтехнологічна група, яка готувала Литвина в наступники Кучми, нікуди не зникла (хіба Юрій Левенець уже відійшов до іншого світу). Там були люди, які гуртувалися ще навколо батька нинішнього спікера — Олександра Разумкова. Уся ця колишня комсомольська команда, яка здобула статки і впливи перед розвалом Союзу. Вони тоді розглядали двох прийнятних кандидатів: Литвина й Тігіпка. У Тігіпка виникли певні проблеми, тому й він долучився до спільного проекту розкрутки Литвина. А знаєте, хто після смерті Олександра Разумкова опікувався його сином Дмитром? Саме Тігіпко, бо його особисто перед смертю про це просив Разумков-старший. Ці історії в середовищі політиків кінця 90-их — початку нульових були добре відомі. Тому й така схожість методів заходження на ринок «особливо важливих персон».

Хоча відмінність таки була. Тоді Литвин міг тільки натякати й дуже обережно пропонувати себе політичним елітам на продаж. А зараз процеси настільки прискорилися і зелене непорозуміння настільки стрімко втрачає авторитет, що Разумков уже може відверто прискорювати події. Хто не працював із політичними технологіями, той міг на це не звернути уваги, а для спеціалістів воно аж світилося. Ідеться про старий, як світ метод, коли не ти сам оголошуєш головний меседж, а ті, хто тобі задає питання або робить пропозицію. А ти дуже акуратно зіскакуєш з теми. Це той випадок, коли «ні НІ, ні ТАК» — звучить, як дуже гучне «ТАК» у реальності. Хтось із присутніх журналістів сам чи за завданням редакції міг здогадатися поставити питання про президентські амбіції, рішення про власну політичну кар'єру, конфлікт із Зеленським тощо. Але пару разів було аж надто помітно продумані заготовки.

Ну і, як «рояль у кущах», саме під цю прес-конференцію випливли якісь нові рейтинги (я їх ще не бачив, але на них дуже чітко посилалися журналісти), де вперше поставили серед оцінюваних осіб персону Разумкова. І він саме в цьому опитуванні раптом опинився на другому місці. Був у всій артистичній презентації тільки один дрібний прокольчик, дуже непримітний. Спікер трохи переграв у показовій щирості й відкритості і якоїсь миті добавив: «Ну ви ж розумієте, що я й сам політтехнолог». Але це промах лише для таких, як я, снобів від політології. А пресі й народу запропонували нову кандидатуру. Одним для розкрутки, іншим для любові. Вистава пройшла бездоганно. На заміну блазню, хаму й ідіоту, який поставив усе на «такое же, как и мы — простое быдло из народа», приходить виважений і делікатний «батько нації, який нікого не розділяє й не принижує, усіх почує, з усіма рівно лагідний та уважний». Блискуча реприза штатних мордоробів! Можу аплодувати їхнім результатам…

От тільки нутро то там нічим не краще, ніж у Зеленського. Пригадуєте, як Разумков ще під час виборів до Ради заявляв, що принципово не буде спілкуватися й виступати державною мовою. Це, коли перспективи відкрилися, він усвідомив, що печерний шовінізм — дорога тільки для примітивних маргіналів на зразок Бужанського. А ще його вічна ностальгія за радянським комсомольсько-номенклатурним минулим, його проросійські погляди, що їх тільки рік, як почав приховувати.

Насправді, для мене Зеленський на президентській посаді — це найвища міра зневаги для України та всієї її славної історії. Але Разумков — це тиха, заколисуюча, але не менша, а може й більша загроза. А принцип же не змінився — країну має очолити ментально зорієнтований на РФію та прийнятний для олігархів і номенклатури діяч. І головне: «ТІЛЬКИ Б НЕ ПОРОШЕНКО!!!»

Тому давайте приглядатися до нової підступної загрози й шукати слабкі місця у цій лінії сил реваншу. Бо розкручувати його незабаром почнуть і на олігархічних, і на проросійських, і навіть на демократичних каналах. Уже чекаю персонального розлогого інтерв'ю Разумкова з одним дуже титулованим журналістом на одному дуже патріотичному каналі… Ми ж маємо відкинути якісь дрібні перегавкування та крок за кроком спільно доказувати тим 73%, що Разумков — це ніяка не альтернатива. Справжня альтернатива — це Порошенко.

І зовсім на останок. Пригадуєте, хто стає виконувачем посади президента, коли сам гарант зникає безвісті, знімається через імпічмент чи за власною заявою, коли неспроможний виконувати повноваження за станом здоров'я, чи й за радикальної ситуації: «Ах, на кого ж ти нас покинув? Безврємєнно й нежданно…» Дехто за старою редакцією Конституції думає, що прем'єр. Ні, саме голова Верховної Ради. Так, тільки до позачергових виборів і не з повними повноваженнями, але це вже зовсім інший стартовий майданчик на «безвременно-дочасних» виборах…

Джерело