Подбати про збереження фресок та інших християнських символів у Святій Софії
Очевидно, що ситуація навколо Константинопольської Святої Софії у більшості християн, особливо - православних, викликала виняткове збентеження, розчарування і навіть злість: як так могло статися і чи все було зроблено, щоб так не сталося?
Але давайте пороздумуємо раціонально: а чи взагалі могло статися інакше в країні, яка з такою завзятістю, при сильному і авторитарному лідерові, з настільки серйозним економічним потенціалом і при такому вражаючому відсоткові мусульман (ледь не в сто відсотків: щонайменше у 99.9) демонструє упевнені панісламістські інтенції і планомірно реалізує конкретні проєкти і цілі з метою перетворитися в реального лідера всього Ісламського світу?
Відповідь на це питання зрозуміла: навряд чи. Сьогоднішній заклик до намазу, який вперше після 86 років прозвучав з мінарету Святої Софії, символізував чергове системне досягнення турецького президента на шляху віднайдення загальнонаціональних ідеологем єднання і створення стійкішого ґрунту, на який можна обпертися в об"єктивно присутній боротьбі і протистоянні з базовими європейсько-християнськими принципами у рамках довготриваючої неуспішноі інтеграції Туреччини до загальноєвропейського простору.
Коли факту і обставин вже змінити не можна, залишається думати про інше: як у нових обставинах діяти і як на все це відповідати?
По-перше: треба максимально подбати про збереження фресок та інших християнських символів, створених ще в 6 та наступних сторіччях і які були відкриті світові в часі, коли Айя-Софія діяла як музей.
По-друге, і це найважливіше і найпринциповіше, тим більше для нас, українців, — необхідно зробити все можливе, аби в цих обставинах з новими вихідними даними максимально ЗМІЦНИТИ І ПОСИЛИТИ чи не єдиний, принаймні — найважливіший символ християнської присутності на берегах Босфору, — Вселенський Константинопольський Патріархат і персонально та особисто Його Всесвятість Патріарха Варфоломія.
Тиск і фізична, конкретна присутність у Константинополі, щира внутрішня молитва, а також системна і всеохопна ідеологічна підтримка Престолу Апостола Андрія — це те, що ми можемо запропонувати як відповідь.
І тільки тоді, коли досягнемо хоч половинної (у порівнянні з мусульманською) згуртованості у рамках нашої християнської ідентичності, можна буде ставити нові і вищі завдання. Наприклад, колись таки почути християнські піснопіння у Соборі Святої Софії — Премудрості Божої, як колись, у 10 сторіччі їх там чули посли Київського Князя Володимира.
