Передплатити Підтримати

Я не люблю грати в конспірологію

Ще більш не люблю роль чорного пророка

Тому, зазвичай, десять разів думаю, перед тим, як озвучувати подібні речі.

Але останні три дні я провів на фронті, проїхавши його від Маріуполя до Попасної. Я слухав людей, я дивився, що відбувається тут і зараз, й розумів, що багато в чому не помиляюсь. Хоча радий би помилятися. Тому я все ж таки скажу про свої побоювання. Щоб збільшити шанси неможливості такого розвитку подій.

Коли боягузи перетворюються на войовничих легіонерів, а щури — у левів (або хочуть такими здаватися) — я напружуюсь.
Перший тривожний дзвіночок пролунав для мене, коли цілий міністр закордонних справ закликав населення «ментально готуватися» до можливої війни. Саме населення, й саме «ментально».

Бо мова не про тих, хто воює й бореться за країну сьомий рік. Мова про тих, для кого війни, як і раніше, не існує. Або вона «закінчилася в їх голові», разом з найбільшим миротворцем і найвпливовішим політиком всіх часів і народів.

Другий дзвіночок пролунав, коли той же міністр почав розвивати тему. І навіть згадав про Крим. Правда, чомусь, як виключно боротьбу за територію, але не за населення. І навіть спробував впарити нам проросійського Єрмака, як головного і невтомного борця за свободу, територіальну цілісність України.

Що ж відбувається насправді, і чого я боюся?

Я, як і раніше, вважаю угруповання, яке прийшло до влади в результаті поразки України в інформаційній війні, — ворогами державності моєї держави. Всі їх дії, від початку і до кінця, спрямовані на ослаблення військового, політичного і економічного потенціалу країни.

Деякі речі просуваються планомірно і послідовно. Наприклад, демотивація і ослаблення армії. А деякі просто — за принципом «дай управління дурневі, і він знищить керований об'єкт краще, ніж лютий ворог».

Зафіксувати остаточний програш у боротьбі за власну територію, незалежність і вільний спосіб життя — можна двома способами.
Перший, це те, що чинна влада робить з самого початку — повзуча капітуляція. Тобто: односторонні поступки, навмисна втрата ініціативи, послаблення і обмеження опору ворогу, ведення інформаційної війни всередині власної країни, за лекалами ворога.
Однак, опір цим діям, від найбільш сильної, свідомої і патріотичної частини суспільства, продемонстрував, що цей шлях довгий, важкий і небезпечний. Простими словами — ті, хто виніс на собі цю війну, розберуть на дрібні шматочки спроби «повільної капітуляції». І це влада, здається, засвоїла.

Тому, не виключено, що буде розіграний другий варіант — швидкий. І найгірший.

Тому, що він передбачає величезні втрати і повну відсутність суб'єктності та цілісності держави.

Росія щороку грає м'язами і трясе зброєю. Вона стягує максимальні сили до наших кордонів і проводить «маневри» на межі початку повномасштабних бойових дій.

Щороку ми цілком реально готуємося до можливої ескалації, і тому вона не відбувається. Але що ж змусило «миролюбну» владу говорити войовничі речі? Навіщо ці спроби перетворити боязкуватого ухильника-головнокомандувача і проросійського Єрмака — в яструбів?

Боюся, що все може бути дуже просто.

Дуже простий сценарій.

Росія готується до навчань і стягує до Донбасу та південних кордонів України ударне угруповання.

Паралельно мусується тема екологічної катастрофи в Криму, в який його загнала Росія. Але винною є Україна, яка не дає воду. Буде публічне заламування рук, звернення до ООН і керівників провідних держав. Будуть ретельно і професійно підігріватися міжнародна та внутрішньоросійська істерики.

А ось позиція і риторика керівництва України буде напрочуд жорсткою.

Правда, скорочення і ослаблення армії, швидше за все, продовжуватиметься.

Правда, швидше за все, запустять друкарський верстат, і економіка, на якій тримається військова міць держави ляже.
А потім настане час «Ч». І все почнеться з провокації, як завжди.

Варіантів багато. Наприклад, штурм знемагаючими від спраги кримчанами пунктів переходу. Або заворушення на кордоні в районі каналу.

І зброя обов'язково вистрілить. І не один раз. І не в одному місці. І «винними» будуть злісні українські військові. Потім буде коротка істерика і підготовчий період. І російська військова машина атакує. З усіх сторін.

І ми дамо опір. Жорсткий, як завжди. Мало того, наш новонароджений «яструб-головнокомандувач» голосно і пафосно віддасть потрібний наказ. І навіть запише відсик. Головним меседжем якого буде: «Ви ж цього хотіли?». Правда, відбуватися все буде так, щоб максимально ускладнити виконання завдання військами.

А далі на лінії зіткнення почнеться пекло. З підтримкою авіації і флоту, морськими десантами і танковими кулаками — з боку Росії. І з використанням всіх можливих засобів нами. Тобто — нормальна повномасштабна війна. Ні, вона не буде довгою. Росія не збирається розвивати все до такої міри, щоб її нарешті обнесли стіною. Їй потрібна «многоходовочка». І вона спрацює.

Тому, що цілком достатньо двох днів гарячої фази, щоб яскраво показати по всіх каналах повномасштабну м'ясорубку. Щоб загинуло кілька сотень (або навіть тисяч) військових і мирних людей.

Після чого «населення», яке ніколи не буде готове до війни ані «ментально», ані буквально, заволає: «Досить!» і «Зупиніть!»
І настане зоряний час «яструба-ухильника», який скаже «Я ж казав?» — і знову перетвориться в голуба-миротворця. Під багатомільйонний хор «Зупиніть кровопролиття!», і «Врятуйте наших хлопчиків за всяку ціну!» він підпише … Ні, не капітуляцію. Договір.

Договір про припинення вогню. Договір про вічний мир і ненапад з Росією. Договір про співробітництво. Договір про спільне відродження Донбасу (данину). Договір про спільний розвиток Криму (відновлення каналу, і всіх видів безкоштовного постачання Криму — данину). І ще купу колінно-ліктьових договорів про мир і співпрацю з колишнім ворогом.

Світ спочатку здивується. А потім зітхне з полегшенням. Проблема хоч і погано, але вирішиться.

І вже не буде приводу для тиску і санкцій (короткий конфлікт і кілька великих кладовищ — не береться до уваги). Тому, що Росія і Україна будуть трясти пачкою документів про мир. Тому, що «вони все і так владнали». Тому, що все буде взаємно і добровільно.

Тому, що дуже скоро Україна перестане існувати як проблема. І як незалежна держава. Добровільно. Те, що не вийшло повільно — вийде швидко. Бліцкриг.

І найголовніше. Офіційно. Для всіх — за власним бажанням народу України.

Потім це можна буде закріпити законним всенародним референдумом. Під добрими поглядами неупереджених російських спостерігачів.

Так, на жаль. Я намалював вкрай сумний варіант розвитку подій. І багато хто буде говорити — «Це неможливо, тому що …» І приводити залізобетонні аргументи.

А я бачу, що це один з цілком можливих варіантів розвитку подій. Тому буду, як завжди — стежити за руками влади. І вас про це ж прошу. Стежити за руками, реагувати і бути готовими. Тільки так цей варіант можна зробити неможливим.

Вибачте за багато букв, але я був зобов'язаний сказати. Я не вірю їм. Вони прийшли на брехні, і вони самі є брехнею. У них є завдання — вирішити «українську проблему» назавжди. Руками українців. І спираючись на найбільш незрілу частину країни.
Щоб історики знову говорили, що ми здатні відстояти, але не здатні зберегти.

Але у них не вийде. Я знаю.

Джерело