Передплатити Підтримати

Чим нас годує соціологія КМІСу?

Останнє опитування Київського міжнародного інституту соціології мене збило з пантелику.

У принципі, я знав, що підлеглі Володимира Паніотто не соромляться видавати відверті фантазії за серйозні дослідження, що сам керівник КМІСу не раз і не двічі «горів» на негідних для поважного науковця «компрометуючих зв’язках» з сумнівними персонажами вітчизняної «еліти», але не міг уявити собі, що навіть тут можуть «постукати з дна».

Хоча… Про яку достовірну соціологію може йти мова у країні, де самі поняття пристойності, гідності і чесності сприймаються як риси маргінальних мрійників, бо на гребені суспільної хвилі опинилися шахраї, брехуни і маніпулятори? Ще зовсім недавно сам преЗЕдент у парі з очільником МВС, наплювавши з високої гірки на поняття презумпції невинуватості, на практику Римського права (коли обвинувачення має довести провину, а не оскаржений заперечити її), у прямому ефірі називали осіб, котрі перебувають під слідством (причому, за очевидно сфальсифікованими, шитими «білими нитками» справами), злочинцями. Без суду. Зрештою, якщо в країні взірцем правосуддя є «вовча Феміда» з Печерського, то й зважати на неї не варто.

То чому б «соціологам» не поекспериментувати? Отож, КМІС, нічтоже сумяшеся, уводить у свій питальник від 20−23 червня запитання: «Чи розслідування кримінальних проваджень проти Порошенка є покаранням за порушення ним закону і боротьбою за справедливість, або ж політичним переслідуванням Порошенка чинною владою?». Маніпуляція тут очевидна: ключовими словами у тексті є констатуючі: «кримінальне провадження», «порушення ним (Порошенком. — Авт.) закону», «боротьба за справедливість». І Портнов з Коломойським аплодує: 51 відсоток респондентів відповіли ствердно.

Я переконаний, що коли б публіці схожим чином запропонували відповісти на запитання про вивезені з України у розпал пандемії захисні маски і зірваний за це мільйонний куш, про цю цинічну оборудку, яку «дахував» Кирило Тимошенко, — заступник голови Офісу президента, чи, приміром, про «боротьбу за справедливість» у справі торгівлі посадами братом Єрмака, — результат був би ідентичним, якщо не ще більш вражаючим. Просто у Володимира Паніотто не знайшлося замовника на таку «соціологію».

Але це ще не все. Опозиційні видання з ентузіазмом підхопили результати відповідей на інше запитання: про те, що число незадоволених Зеленським громадян (45%) вперше перевищило кількість тих, кому його правління явно до душі (38%). Однак, знаючи «кредитну історію» Володимира Паніотто, я б не поділяв цього ентузіазму. Починаючи з 2012 року, Інститут став реальним генпідрядником замовлень кума Путіна, лідера «Українського вибору» і одного з очільників «Опозиційної платформи «За життя» Віктора Медведчука. Якось мені вже випадало писати про те, як «палиться» КМІС на спільних проєктах з російським «Левада-центром», коли буквально за півроку, на догоду замовникам, результат позитивного ставлення українців до країни-агресора різниться ледь не удвічі (вересень 2018-го — 48%, березень 2019-го — 77%). Це при тому, що заміри інших соціологічних компаній ледь сягали 20 відсотків.

2012 року, обґрунтовуючи брутальний антиукраїнський закон «Колєсніченка-Ківалова», КМІС видав на гора «дослідження» про прихильність більшості українців до ідеї «двомовності». І того ж таки дня з’явилася стаття Медведчука у «Комсомольськой правде» про те, що «74 процента украинцев выступают за русский язык». Думаю, зараз теж слід чекати подібного «дослідження», зважаючи на затяте протистояння у парламенті під час розгляду закону про мову.

Коли місцеві вибори фактично стартували, і Зеленський зі «Слугами…» явно не лідирують у цих перегонах, Медведчук руками Паніотто вправно «топить» своїх владних конкурентів на Південному Сході. Що скаже «найвидатніший лідер сучасності»? Невже повторить завчене: «Бо так хоче народ»? Маю великий сумнів…

А тепер про інтерес медведчуківського бізнес-партнера, ображеного на всіх і вся олігарха Ігоря Коломойського. Очевидно, КМІС врахував і його побажання, вирішивши запитати у пересічних українців про те, чи варто нам позичати гроші у Міжнародного валютного фонду. Не хочу нариватися на гнів доморощених «народовольців», які, ні сіло ні впало, вважають народ носієм вищого розуму. Фірман з Хацапетівки далебі не посвячений у тонкощі інвестиційного менеджменту, але, звісно, коли його запитати, чи гарно жити, позичаючи гроші, він заперечливо похитає головою. Саме цей варіант («так хоче народ!») влаштовує Коломойського, який завчив, мов отченаш, мантру про «зловредність МВФ» і лікувальний економічний ефект дефолту.

Хотілося б, щоб плануючи схожі майбутні «дослідження» КМІС колективно перечитав геніального Маркеса, зокрема історію полковника, якому не пишуть. Особливо фінальний епізод, коли герой вирішує витратити останні гроші на харч бойовому півню. Перечитати і запитати у своїх вдячних респондентів те ж, що й полковника його дружина: «А що ми будемо їсти?».

«Полковникові знадобилося прожити сімдесят п’ять років — рівно сімдесят п’ять років, хвилина у хвилину, — щоб дочекатися цієї миті. І він відчув себе непереможним, коли чітко і зрозуміло відповів: «Лайно».

Боюся, саме цим нас соціологія КМІСу і годує…