Передплатити Підтримати

Справа Порошенка: як Зеленський повторює історію Януковича з Тимошенко

Володимир Зеленський вибудовує в Україні репресивний авторитарний режим. І справа тут зовсім не в Порошенкові - а в тому, що, як і у будь-якій авторитарній деспотії, в Україні у верховного лідера не може бути жодних альтернатив

В оточенні Януковича Юлію Тимошенко було заборонено називати по прізвищу. Якщо Папа чув від когось прізвище експрем’єра України — він починав гніватися. А гнівати Папу загрожувало покаранням. Після арешту Юлії Володимирівни при Януковичі її називали тільки «бабусею». Начебто саме тюремне ув’язнення було недостатнім для того, щоб приглушити страх двометрового донецького чолов’яги перед невисокою жінкою. Супротивника треба було не просто посадити, а й максимально принизити. Зневажливим прізвиськом, відеоспостереженням і насильством в Качанівській колонії.

Не буду вдаватися в політичні оцінки діяльності Юлії Тимошенко тоді і зараз. Тому що мова не про неї.

Але ситуація десятирічної давності розділила суспільство. Не на супротивників і прихильників Януковича і Тимошенко, ці цифри виглядали стабільно і після вироку опозиційному політику, а на тих, хто розумів наслідки встановлення в Україні репресивного авторитарного режиму, на тих, хто не розумів, і на тих, хто в надії вбудуватися в систему цього режиму малодушно відпрацьовував програму Банкової з одвічно улюбленим гаслом пристосуванців: «Не все так однозначно».

Всі ті, хто розумів, яка об’єктивна реальність, а не сконструйований олігархічними телеканалами її симулякр, прекрасно усвідомлювали, що справа Тимошенко відкриє ворота до широкомасштабного свавілля і деградації політичного режиму. Ті з нас, хто вибрав правду, а не кон’юнктуру, попереджали, що якщо влада починає рубати ліс політичної опозиції — тріски правового і бандитського свавілля покриють рівномірним шаром все суспільство і всю країну. Саме тоді, в такому далекому, але одночасно і такому близькому 2011 році, програмувався сценарій трагедії 2013−2014 років.

Прекрасно пам’ятаю свою дискусію з одним з функціонерів режиму Януковича в дні судового процесу над Тимошенко. В якій я змалював подальший сценарій подій, аж до нового Майдану. Тоді в це, звичайно ж, ніхто не хотів вірити.

Як і десять років тому, політичне переслідування Петра Порошенка з ініціативи Володимира Зеленського (а на відміну від того ж Януковича, нинішній президент України говорить про своє бажання посадити Порошенка постійно) — ситуація однозначна. Як би це не намагалися представити глашатаї Банкової. І в разі, якщо прокуратура доведе до кінця свою погрозу про арешт п’ятого президента, біографія Володимира Зеленського, як і історія України, розділитися на «до» і «після».

Звичайно ж, зараз на нас обрушиться потік заяв і думок підгодованих Банковою «ломів». І як завжди голоси ці розповідатимуть нам про неоднозначність ситуації, про неоднозначність фігури самого Порошенка і про те, що монопрезидент не контролює нескінченно лояльного до нього Генерального прокурора. Але, як і десять років тому, ці політтехнологічні тези не матимуть з реальністю нічого спільного.

Реальність же полягає в тому, що під акомпанемент показної комічності Володимир Зеленський вибудовує в Україні репресивний авторитарний режим. І справа тут зовсім не в Порошенкові — а в тому, що, як і у всякій авторитарній деспотії, в Україні у верховного лідера не може бути жодних альтернатив і жодного незалежного закону. Тому що закон в режимах такого штибу є не загальним правилом для всіх, а лише інструментом для реалізації влади і компенсацій фобій вождя.

Цілком допускаю, що ядерний електорат самого Зеленського схвалить політичні репресії. Та й на самій Банковій переслідування Порошенка та інших опозиційних політиків розглядають, перш за все, як політтехнологію з підтримки рейтингу Зеленського. Зеленський готовий годувати українців все гидкішими видовищами, оскільки непрофесіоналізм влади, помножений на зростання впливу олігархів на держпотоки, явно не в змозі дати населенню хліба. Однак першопричина політичних репресій, що за часів Януковича, що за часів Зеленського, глибше за будь-які раціональні мотиви. Так як самі по собі політичні репресії — це завжди дурний і нераціональний вибір.

Ні, страх Януковича перед Тимошенко, як і страх Зеленського перед Порошенком має глибокі психологічні причини. Це страх боягуза перед сильним конкурентом і страх дилетанта, що незаслужено займає високу посаду, перед професіоналом.

Особливо пікантно на цьому тлі виглядає підтримане суспільством і різними активістами скасування інституту депутатської недоторканності. Цікаво спостерігати за тим, як реалізується сценарій, про який багато хто з нас попереджав раніше, — зняття недоторканності з парламентаріїв відкриє вікно можливостей для знищення опозиції і встановлення в Україні авторитаризму.

Те, що для арешту п’ятого президента і лідера опозиційної фракції парламенту — людини без сумнівів впливової, тепер не потрібно голосування, дозволяє Зеленському приховати ще один факт, який розкрився б у разі голосування за зняття недоторканності з Порошенка в парламенті — факт того, що голоси б за це рішення були б віддані не тільки «Слугами народу», але і олігархічними групами і проросійською фракцією. Тому що кримінальне переслідування Порошенка — це справжній подарунок для Путіна.

Подарунок не тільки в розрізі особистої антипатії, яку відчуває російський диктатор до п’ятого президента України. А, перш за все, тому, що політичні репресії — найкращий інструмент для міжнародної ізоляції України. Кремль ніколи не досягав успіху в реалізації своєї політики в суміжних країнах у разі, якщо в цих країнах зберігалася сильна парламентська демократія.

Саме тому Кремль завжди підтримував деградацію демократії в пострадянських державах. Бо вирішити свої завдання з одним деспотом завжди було простіше. Одну людину, нехай і на посаді президента, завжди можна було завербувати — грошима, погрозами або лестощами. Але справа не тільки в тому. Своєю кримінальною війною з опозицією Володимир Зеленський дає Путіну в руки головний козир — аргумент про невиправність України і українського суспільства. Адже репресії і безальтернативність вождя є фірмовим стилем «русского мира».

Скільки б ми не говорили про свої європейські прагнення, подібні дії Зеленського перекреслюють весь той шлях назустріч цивілізованому світу, який, попри війну і кров, ми зробили за останні шість років. Безвідповідальна поведінка президента України дає Путіну можливість сказати лідерам вільного світу: «Дивіться, я ж завжди говорив вам про те, що ми — один народ. Українці не здатні до будівництва демократичної держави. Вони не поділяють ваші цінності. Нехай повертаються туди, де їм буде комфортно — в нашу сферу впливу».

Справами проти Порошенка, Федини та інших переслідуваних, Зеленський розписується не тільки у своїй політичній неспроможності, але програмує нестабільність всередині країни і підрив нашого зовнішньополітичного курсу. Українці нарешті повинні зрозуміти, що люди з радянською ментальністю не здатні вибудовувати навколо себе нічого, крім ГУЛагу. І визначитися з тим, чи готові вони захищати нашу демократію, а значить і своє майбутнє, від чергового жадібного «царька». І ставки в цій грі набагато вищі, ніж доля окремо взятого політика Порошенка. Що б про це хто не думав.

Джерело