Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Блоги
  • Загадка одного проєкту. «Слуги народу» відчувають, що на двох стільцях не всидіти?

Загадка одного проєкту. «Слуги народу» відчувають, що на двох стільцях не всидіти?

Куди не глянь, усюди проєкти. Одна жінка з київського ТБ-середовища нещодавно розповіла, як її чоловікові і їй десь між 2014-м і 2015-м роками запропонували «брати участь у цьому проєкті» – йшлося про «проєкт Україна».

Вони, трохи подумавши, погодилися, і через п'ять років разом зі своїм артистичним гуртком стали президентом великої європейської країни з населенням чи то під, чи то за 40 мільйонів осіб. Цю жінку «в народі» звуть, як і в її гуртку, Лєнкою. Вона не підозрювала, що дала не що інше, як зізнавальні свідчення.

Автори «проєкту», отримавши цю пару, взялися разом з нею «варганити» (теж їхнє слово) телесеріал «Слуга народу». Це про ідеального українського президента з простих вчителів на прізвище Голобородько. За цього Голобородька, навіть не за актора Володимира Зеленського, який зіграв його роль, і віддала свої голоси більшість українських виборців. Ухвалити таке рішення, на моє переконання, їм допомогли пропагандистські підрозділи російських гібридних військ, що діяли не тільки із-за"порєбріка", але й всередині країни.

Через рік виявляється не зовсім пустим питання: чи став переможець повноцінною владою? Для когось майже і став, але не для держапарату та місцевого самоврядування. Для цих сил владою треба не оформитися, не записатися, а, якщо висловитися по-старовинному, народитися. Цар повинен бути справжнім. Якщо цар не справжній навіть в очах частини його прихильників, то справа не піде, а йому самому буде погано.

Майбутнє українського самозванця темне тому, що надто багато тих, які голосували не за нього, а проти його основного суперника. Але це не найцікавіше (в усякому разі, для мене) на цю хвилину. Вищі посади в Україні виявилися в людей, для яких українство є щось звичне, але чуже, прикре, якась перешкода. Це порівняно молоді люди домашньої або кабінетно-коридорної російської мови. Як Росією колись управляли носії французької, так Україною сьогодні керують носії російської. Дипломати-чиновники царського часу, м'яко кажучи, не зраділи, коли їм було, нарешті, велено складати папери російською. Нинішній український випадок дещо незвичайний тим, що переможцям президента Петра Порошенка, здавалося б, ніхто і ніщо не заважає перейти на російську мову в казенному побуті. Більшості населення це було б «без різниці». Однак «Слуги народу», як вони себе офіційно найменували, цього не роблять. Українізація приглушена, але не згорнута.

Лукава мрія

Більше того, один відомий у минулому український професор-політолог, людина зухвало російськомовна, виголошує їм наступний вирок: «Влада — це не коли твій президент при владі, а коли країною правлять твої ідеї. У цьому плані ультраправі владу вже захопили. Олігархи думають, що це вони використовують останніх у своїх інтересах, а насправді навпаки. Це ультраправі використовують олігархів, коригуючи їхніх бізнес, настрій і світогляд у своїх цілях». Він має на увазі тих, кого називають «нациками», «бандерівцями» та «упоротими націоналістами». Були б вони в помітній кількості, то мали б радіти такому визнанню їхнього успіху, але їх навіть не жменя, а жменька, чиї ватажки до того ж аж ніяк не байдужі до російських грошей.

Політолог видав за дійсне те, що не є таким — і важко сказати, чи стане таким коли-небудь. Поки що, переселившись до Криму, він віддається паніці, в його рідному Києві, наприклад, накльовується щось на зразок «рухливості» під гаслом: «Не віддамо Росії російської мови України!» Стверджують, що вона таки існує, особлива, українського штибу, російська мова, а разом з нею — того ж штибу російська культура, яку мають намір плекати на противагу «запорєбріковій». Природно, в цьому випадку українство з його мовою зникло б остаточно і безповоротно, але про це мовчать.

Російськості в Україні з її мовою, в тому числі не зовсім людською, з культурою, в тому числі низькопробною, ідеологіями, в тому числі дикими, набагато більше, ніж українства з її мовою і усім, що в цьому числі. Проте в Росії є люди, які вважають, що українство розперезалося, що далі нікуди. Причому це не обов'язково громадяни, оброблені кремлівською пропагандою. Інші з них навіть цураються «зомбоящика», але становище в Україні уявляють собі так, як того хоче саме він. Що й не дивно, треба сказати. У самій Україні, в її столиці, є люди, які розповідають один одному, що російськомовна людина скоро не зможе вийти на вулицю.

Знаю киянку… У неї вища філологічна освіта, в побуті вона російськомовна, яких мільйони, але вільно володіє й українською. Вона не перший рік запевняє всіх і кожного, особливо московських гостей, що так, скоро їй не вийти на вулицю з її російською мовою. Звідки це все йде і чому прийшло до лукавої мрії про «Російську Україну»? Українці, як кожен бездержавний народ, завжди ділилися на тих, що піддаються, та тих, що не піддаються. Піддався — це той, хто, прагнучи сподобатися московській владі, перейняв її мову та зверху вниз дивиться на родичів, які залишаються самими собою. Обидві породи до пори до часу мирно співіснують — навіть, буває, під одним дахом. Але коли московська влада слабшає або йде, а українство починає піднімати голову — о, тоді настає зовсім інше життя! Той, який піддався, стає гнівливим і недовірливим. Якась витівка дюжини бандерівців його зачіпає так, немов їх тьма-тьмуща, а на дворі — влаштований ними масовий терор. Людина боїться розлучитися з почуттям своєї переваги над тими, які не піддавалися.

Додамо сюди креолів. Микола Рябчук, визнаний знавець цих матерій, давно помітив, що своєю незалежністю Україна зобов'язана креолам — нащадкам росіян, які «понаїхали» сюди в різні часи. Креоли ж, як сказано теж не вчора (чи то іспанською, англійською або ін.), можуть створювати і створювали пристойні громадські устрої, але в першу чергу для себе, а не для місцевих. Не виключено, що «Російська Україна», яка поки що тільки бродить в деяких київських умах, — одна з таких витівок. Хочуть влаштувати собі свою Україну, європейську, вільну, окрему від Росії, але російську. Чому ж «слуги народу» не поспішають приєднатися до цієї справи, що в їхній ситуації означало б очолити її? Звідки відзначений кримським «сідельцем» вплив «ультраправого» українства на світогляд, настрій навіть найперших українських ділків, й не тільки на їхню політичну і бізнесову поведінку? Чий це проєкт, висловлюючись мовою Лєнки та її чоловіка?

Це — велика таємниця. У таких випадках, коли більше нічого сказати, додають про історію: її, мовляв, таємниця, її проєкт. Не виключено, що серйозні українські гроші, а з ними і аж ніяк не байдужі до них «слуги народу», відчувають, що на двох стільцях не всидіти, а український стілець в кінцевому рахунку може виявитися більш стійким: як-не-як він розташований ближче до Заходу.

Джерело

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Блоги
  • Загадка одного проєкту. «Слуги народу» відчувають, що на двох стільцях не всидіти?