У мене до Зєленського чисто мистецькі претензії
У театрі це називається обдурити публіку
Цього разу ніякої політики, ніякої економіки. У мене до Зєленського чисто мистецькі претензії. На мою думку, йому разом з радниками і, насамперед, з міністром культури слід серйозно попрацювати і визначитися з жанровими позначеннями своїх спілкувань з публікою. А саме: у якому жанрі їх ставити і до чого готувати потенційних слухачів і глядачів.
Щоб було зрозуміліше, уявіть собі, що Шекспір свою веселу п’єску «Багато галасу з нічого» позначив би як трагедію, а натомість «Отелло» — як комедію. Уявляєте? Отож, хто б то читав, і хто б то слухав.
Зєленський припускається саме такої помилки і кожний раз дає маху, як та Сара зі старого анекдота.
Ось, наприклад, настає час вийти перед публіку після року затишного і щасливого сидіння у президентському кріслі.
Асистенти головного артиста оголошують, що це буде «звітна прес-конференція». Публіка приходить, вона настрополилася почути щось серйозне і повчальне і, можливо, навіть зворушливе. Та замість того упродовж двох годин їй з хіхоньками і хаханьками насильно згодовують якусь словесну бурду з убогими претензіями на гумор.
У театрі це називається обдурити публіку, підсунувши їй замість обіцяного щось зовсім інше, комедію замість трагедії, або навпаки. У Кривому Розі принципові правильні пацани називають це «поплутати рамси» і реагують відповідно.
А ось як би асистенти заздалегідь оголосили, що це буде «Річна звітна комедійка з елементами офіґенного фарсу і вишуканими словесними перлами у двох діях з хвилинною перервою «на попісяти», то й сприйняття було б зовсім інше, адекватне і, поза всяким сумнівом, любовно-позитивне. Бо то було б саме те, чого ми від нього й очікували.
А так вийшов комік, щось говорив-говорив, кривлявся-кривлявся… Воно наче й смішно, а разом з тим гіркі сльози до горла підступають. І кому то може сподобатися?
