Закон бажання
Український парламент після кількох тижнів виснажливої боротьби ухвалив так званий банківський закон, який унеможливлює повернення вже націоналізованих банків їхнім колишнім власникам.
А якщо вже бути конкретним — робить неможливим повернення ПриватБанку, — системного банку країни, — українському олігарху Ігореві Коломойському, одному з творців перемоги Володимира Зеленського на виборах президента країни.
Закон, по суті, є результатом не української законодавчої ініціативи, а наполегливої вимоги Міжнародного валютного фонду, представники якого не приховували: без його ухвалення країна не отримає потрібної допомоги і не зможе розрахуватися з боргами. Закон обговорювали вже після того, як обіцяну Україні суму вписали у її бюджет на цей рік. Без цих грошей країні і до епідемії коронавірусу та карантину загрожував би дефолт та економічний крах, а вже після карантину, — й поготів.
Тим не менш, Зеленському не вдалося забезпечити більшості голосів власної фракції у Верховній Раді для ухвалення закону у першому читанні. На допомогу главі держави прийшли опозиціонери з «Європейської Солідарності» його попередника Петра Порошенка та партії «Голос» Святослава Вакарчука. Вже після того, як «банківський закон» стали готувати до другого читання, лобісти інтересів Коломойського розгорнули шалену активність, аби перешкодити його ухваленню, підготували (ні більше ні менше) 16 тисяч поправок, і їх обговорення могло б затягнути дискусію на кілька місяців. Парламенту довелося поквапливо схвалювати зміни до регламенту, які допомогли позбутися «поправкового спаму», відтак долати спротив опонентів цих змін і, врешті, голосувати за остаточний варіант законопроекту.
На все це пішло кілька тижнів — і це під час карантину, під час катастрофічного дефіциту ресурсів! За ці тижні тріснув терпець і в МВФ. Фонд відмовився продовжити перемовини про довгостроковий кредит і погодився лише на короткотерміновий кредит, поділений на окремі транші, причому ухвалу про надання кожної нової порції прийматимуть окремо — очевидно, через острах того, що в української влади може з’явитися спокуса «внести» Коломойського у ПриватБанк через чорний хід. Кращої, точніше — гіршої — демонстрації недовіри — і не придумаєш.
Але й тепер, коли умови МВФ виконані і фінансова допомога, хай і короткотермінова, Україні забезпечена, Зеленському рано відпочивати. «Банківський закон» був законом його бажання не потрапити на фінансову мілину. Та одночасно ухвалення цього документа може значно погіршити стосунки Зеленського з людиною, якій він багато чим зобов’язаний свою акторською та політичною кар’єрами. На перший погляд, Коломойський не мав би йти на відкритий конфлікт з президентом хоча б тому, що перемога Зеленського значно збільшила його впливи і в українській політиці, і в українському бізнесі, зробила національним олігархом № 1. Згадаймо: останніми роками правління Порошенка Коломойський навіть на пробував повернутися в країну з ізраїльської еміграції, втрачаючи політичну вагу на батьківщині.
З іншого боку, він вліз в українську передвиборчу кампанію 2019 року, перш за все, тому, щоб був глибоко ображеним націоналізацією ПриватБанку. Причому і Порошенко, політичним союзником якого Коломойський був на виборах 2014 року, пішов на цю приватизацію не від доброго життя, а на вимогу тих же міжнародних інституцій, які вважали, що банк, втративши реальні гроші, може, у випадку краху, обвалити фінансову систему країни.
Однак Коломойський явно не з тих, хто вважає, що треба думати про якісь вимоги МВФ і якусь українську стабільність, якщо мова йде про його інтереси. Він був буквально одержимим ідеєю покарання Порошенка — і саме ця ідея, а зовсім не бажання Зеленського «порулити» країною, стала головним мотивом, який підштовхнув Коломойського до участі і перемоги у президентській кампанії 2019 року. Коломойський при цьому публічно виступав за поразку Порошенка і за дефолт одночасно, чудово усвідомлюючи катастрофічні наслідки повернення йому ПриватБанку. Та ці наслідки його не лякали. Новий президент України просто був змушений повернути йому банк. Просто був змушений помститися за принижену честь і за зіпсовану репутацію.
Зеленський банк не повернув, помсти не сталося. Тепер можемо дізнатися, чи примириться з цим Коломойський у надії компенсувати несподівану поразку прибутками в інших галузях української економіки, чи стосункам колишнього коміка з ексцентричним олігархом суджено повторити вже завершений сценарій відносин колишнього чекіста з іншим ексцентричним олігархом недавнього минулого, Борисом Березовським.
Переклад з російської
