Відлуння війни

Звичайно, «наші» мали перемогти, а роль «фашистів» полягала у тому, щоб максимально драматично померти. Навіть тривалий час після Другої світової війни ця війна все ще була присутня в нашій опаленній реальності: в іграх, на телебаченні, у фільмах і в музиці.

Ми, хлопчики, мріяли про війну, в якій віддамо життя за нашу Батьківщину, — так само героїчно, як і наші діди. І потихеньку глузували з наших бабусь, які перший тост піднімали за мир.

Вже пізніше я дізнався, що мій двоюрідний дід Володимир загинув вісімнадцятирічним червоноармійцем у Польщі, а мій двоюрідний дід Василь — 23-річним в Австрії. Портрет Василя висів на почесному місці в домі моєї бабусі. А від Володимира не лишилося навіть портрета.

Колись я прочитав, що з покоління 1923 р. війну пережило лише 3% радянських чоловіків. Ми називаємо цих людей «поколінням переможців». Без їхньої жертви не було би Перемоги. Без них історія розвивалася б зовсім інакше.

І так, Європу звільнювали не лише росіяни, але мільйони представників інших народів Радянського Союзу — українці, білоруси, євреї, кримські татари… Багато з них віддали життя, аби зламати хребет гітлеризму. Ця перемога — їх спільний подвиг. Тож чому так часто місця їхніх поховань називаються «російськими кладовищами»? Чому часто Європа веде себе так, ніби це була перемога тільки Росії, до якої інші пострадянські держави не мали відношення?

Я дякую «Чорному Хресту» землі Тіроль, який на моє прохання перейменував радянську частину солдатського кладовища Амрас в Інсбруку. Тепер там написано: «Тут лежать солдати Червоної армії». Гідно і справедливо. Справедливість — це найменше, на що заслужили ті, хто віддав життя у боротьбі з фашизмом.

На жаль, ми живемо у час, коли сумні роздуми є більш доречними, ніж гучні святкування. Нащадки «покоління переможців», українці і росіяни, розділені новою війною. Після анексії Криму та неоголошеної війни на Донбасі ми вже не є «наші» один для одного. Як це трапилось? Як Європа знову опинилися у реальності, де анексії та концтабори є можливими? Чому агресія, правий популізм і неонацизм перебувають на підйомі в усьому світі?

Здається, є деякі речі, які ми так і не зрозуміли після тієї війни. Наприклад, що війна це екстремальне зло, яке росте із зла банального, повсякденного. Зокрема, з мови ненависті на телебаченні та в мережі, з боягузтва, жадібності та політичного лицемірства. І чим чеснішими ми будемо в боротьбі з банальним злом, тим менше потім доведеться зупиняти зло екстремальне.

8 та 9 травня я згадуватиму не лише жертву дідів, але й мудрість бабусь. Вони були праві: перший тост завжди має бути за мир.

Про автора: Олександр Щерба, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Австрії

Джерело