Передплатити Підтримати

Зеленський не доїхав до Москви

Давно зауважено, що у визначальні моменти український 73-відсотковий президент поводиться «за Фрейдом».

Його вчинки продиктовані не стільки здоровим ґлуздом, який мав би бути обов’язковим для державотворця, нормальною логікою або ж холодним розрахунком, як підсвідомими рефлексіями, закладеними у дитинстві та юності стереотипами, родинним досвідом.

У День пам’яті і примирення наш Голобородько подався на кордон з країною-агресором і там поклав квіти до вцілілого монумента воїна-визволителя. Пропрезидентський Telegram-канал Легитимный взявся пояснювати неабияку креативність команди Зе! У стилі 95-го Кварталу, який також не минає нагоди дешевого піару. «Символізм тут сильний. 1. Кордон з Росією. 2. На постаменті був напис: „Тут починалися бої за визволення Української РСР від німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни“. 3. Це один з перших населених пунктів, з яких починалося визволення України. Символізм кожен тут знайде свій…», — пишуть придворні аналітики.

Справді, кожен у цій поїздці Зеленського знайде свій символізм. Те, що лежить на поверхні, і на чому визнали за доцільне акцентувати в ОПУ. Для Зеленського досі ця війна — «Велика Вітчизняна», отож йому, радше, випадало приїхати на Луганщину не 8-го, а 9-го травня. Бо лише у Росії вшановують «вітчизняну», і святкують (наголошу — святкують) перемогу. Решта світу називає геополітичну катастрофу 1939−1945 років Другою світовою, розглядає її не у контексті перемоги однієї окремо взятої країни (яка широко практикує «победобєсіє»), а антигітлерівської коаліції, і з тихим смутком переживає День пам’яті та примирення.

Обравши східний маршрут, Зеленський підсвідомо акцентував на тому, з ким би йому хотілося бути у ці травневі дні. Не із західними альянтами (їх спадкоємцями — США, Великою Британією, Францією), а з путінською Росією. Та ось проблема: коронавірус зруйнував ще одну рожеву мрію нашого гаранта — поселфитися на трибуні мавзолею поруч з підстаркуватим переможцем «печенігів і половців». До того ж, натхненником і втілювачем ідеї «нового СРСР», задля чого й розв’язано війну з Україною. Історичний оксюморон — жертва прагне обіймів з нападником. Це — не із серії «стокгольмського синдрому», це — з ближчої нам реальності — рабської меншовартості перед споконвічним гнобителем. Напис на скульптурній композиції, до підніжжя якої Зеленський покладав квіти 8 травня, теж натякає на ідею живучості СРСР, — йдеться про початок визволення Української РСР. Такою, мабуть, і бачить Зеленський свою батьківщину — у форматі оновленої УРСР, хай з іншими прапором та славнем, але в орбіті Москви.

Напередодні цього «дуже сильного символізмом кроку» було вчинено ще кілька не менш символічних жестів. Скандал з російським фейком про американські біолабораторії, озвученим в ефірі телеканалу «1+1» олігарха Коломойського, наразі ще не досягнув свого апогею. У Вашингтоні, мабуть, більше переймаються смертоносним CОVID-19, а також проблемами нафти. Однак тези, виголошені журналістами, яким платить фігурант серйозних корупційних розслідувань про відмивання коштів, несплату податків та незаконні оборудки з нерухомістю у Штатах, не пропустили повз вуха. Джордж Кент, високопосадовець Держдепу США, відповідальний за відносини з Україною, під час онлайн-дискусії «Зміцнення відносин США зі Східною Європою під час пандемії» заявив, що брехню про лабораторії в Україні «у гру ввів» Віктор Медвечук. Кент прямо назвав його «улюбленим українцем Путіна».

«Український телеканал „1+1“, власником якого є олігарх Коломойський, повторив російську дезінформацію, яка стосувалась лабораторій», — окремо наголосив Кент.

Видається, це тільки початок історії, і вона може стати для Зеленського аналогом кучмових «Кольчуг», у результаті чого Леоніду Даниловичу соромилися подавати руку його колеги з інших країн. Давнє американське попередження про токсичність Коломойського наш «масовик-затєйнік» проігнорував. Він легковажно мислив, що якось затреться-забудеться. Ан ніт, — не забулося. Тим паче, що Коломойському нікуди бігти по порятунок, тільки на Схід, у тому ж керунку, який обрав Зе! для покладання квітів 8 травня.

Ще один «зашквар» — призначення Міхеїла Саакашвілі секретарем виконкому Нацради реформ. Попри застереження офіційного Тбілісі, Зеленський таки взяв скандального політика у свій «квартал». Наслідки також не забарилися: Грузія відкликала з Києва свого посла, на що наш «велемовний і креативний» зреагував напрочуд лаконічно: «Це помилка». Звісно, якщо не зважати на те, що Грузія 2008-го стала репетицією російського вторгнення в Україну, що обидва народи, самозрозуміло, є жертвами агресії і, отже, мали б бути союзниками у боротьбі проти нього.

Але у Зеленського інші союзники. Нині він, з об’єктивних причин, не доїхав до Москви. Та що могло завадити йому в умовах «самоізоляції» наполегливо продемонструвати Путіну свою «хохляцьку» відданість?

Справді, як у дідуся Фрейда: «Ми обираємо не випадково одне одного… Ми зустрічаємо тільки тих, хто вже існує у нашій підсвідомості».