Час покласти край китайським тортурам

Лунали навіть припущення, що процвітання принесе країні демократію. Але на тлі пандемії наша помилка стала очевидною. По-перше, безпосередньою причиною смертей і занепаду у зв’язку з коронавірусною інфекцією є брехня й залякування — візитівка Комуністичної партії Китаю. Влада не дала інших пояснень витоків спалаху хвороби, окрім теорій змови. Китайці змусили замовкнути відважних місцевих лікарів і журналістів, які намагалися попередити про небезпеку. Всесвітня організація охорони здоров’я піддалася одержимості режиму в Пекіні та знехтувала попередженнями з Тайваню. А там іще 31 грудня забили на сполох, коли поінформували ООН, що в Китаї поширюється щось більше за звичайну пневмонію.

Не забуваймо: на той час в Ухані було зафіксовано 104 випадки захворювання на COVID-19, із них 15 — летальних. У середині січня китайська влада продовжувала заперечувати, що вірус передається від людини до людини. Коли пекінська влада нарешті перекрила охоплений вірусом регіон, то заборонила повітряне сполучення з рештою Китаю, але не між Уханем і зовнішнім світом. Якби заходів було вжито раніше, то, ймовірно, вдалося б уникнути світового поширення хвороби. Усі ми тепер за це розплачуємося. Ба гірше, лідери Китаю намагаються заповнити порожнечу, що залишилася від Сполучених Штатів Америки, поспішаючи реалізувати поставлену Сі Цзіньпіном мету: до 2049 року стати наймогутнішою державою.

Китай не тільки не визнає провини за пандемію, а й ставить собі в заслугу боротьбу з нею. Піднебесна позиціонує себе як справжня наддержава: впевнена, спроможна і щедра — та вимагає вдячності за свої зусилля. Для свого народу наголошує на таких заходах, як швидке будівництво лікарень на 10 тис. ліжко-місць (хоча насправді йдеться про попередньо підготовлені карантинні ізолятори). На зовнішньому рівні застосовує «маскову дипломатію»: щедрі поставки медичного оснащення (нерідко це замасковані комерційні поставки) до найбільш уражених пандемією країн, як-от Італія. І далі буде. Найбідніші країни світу зазнають від пандемії найбільшого удару. Хватка Китаю в таких країнах посилиться, адже китайці обіцятимуть нову інфраструктуру чи переглядання боргових зобов’язань в обмін на політичну поступливість.

У книжці «Народна республіка амнезії» («The People’s Republic of Amnesia», 2014) журналістка, а нині науковиця Луїза Лім детально описала фінансовану державою політику стирання пам’яті про жорстоке придушення протестів на площі Тяньаньмень і деінде 1989 року. Авторка розповіла історії матерів, що після всіх цих років досі шукають новин про вбивство своїх дітей. Тепер, пише Лім, пропагандистська машина перемкнула передачу: замість переписувати власну історію, Комуністична партія Китаю переписує теперішнє, до того ж для міжнародної аудиторії. У виданні Foreign Policy Луїза Лім називає це «новою лінією фронту у глобальній інформаційній війні».

Порівняно з вигадливою довгочасною стратегією, яку Китай застосовує із 2009 року, дріб’язкові каверзи Росії скидаються на деренчання «Лади», що силкується обігнати високошвидкісний потяг. Китайський режим систематично закладав фундамент для впливу й подальшого домінування над будь-якими глобальними розмовами про Китай. Стратегія поєднує грандіозну фінансовану державою медіа-імперію, таємні маніпуляції в соцмережах за допомогою анонімних і фальшивих акаунтів та когорту свідомих і несвідомих спільників. До тактики належить придбання вигідних рекламних додатків у комерційних інформагенціях, що переживають скруту, і пропонування безкоштовного контенту телеканалам. Критиків у Китаї змушують замовкнути. Критиків за кордоном залякують. У березні з країни вигнали провідних американських іноземних кореспондентів. Тон змінюється із шаленою швидкістю.

Одного дня речник міністерства закордонних справ пише в Twitter про антизахідні теорії змови, а вже наступного дня можновладці ласкаво наголошують на необхідності міжнародної співпраці. Ілюстративним прикладом того, як усе працює на практиці, є маргіналізація Тибету. Далай-лама колись був бажаним гостем у західних інституціях, проте нині він став парією. У нещодавній його подорожі в Європу зустріччю найвищого рівня була здибанка із кількома відважними литовськими депутатами (які пам’ятають іноземну окупацію і те, як світ нею знехтував). Мусульманський світ майже проігнорував жахливе ставлення до своїх одновірців на заході Китаю. Тайвань, що дає раду з коронавірусною інфекцією значно гуманніше й ефективніше, ніж материковий Китай, систематично не приймають у міжнародних організаціях.

Усе це — частина масштабнішої згубної картини. Колишній сінгапурський дипломат Кішор Махбубані нещодавно опублікував нову книжку «Чи Китай переміг?» («Has China Won?», 2020). Авторський аналіз успіху китайських лідерів дещо поверхневий, але головна думка Махбубані така: ми, Захід, зокрема Сполучені Штати Америки, проґавили своє лідерство. Марнославство, жадоба й недалекоглядність роз’їдають нашу економічну, політичну й соціальну модель. Інтеграція Китаю в наш ланцюг постачання та завзяття таких компаній, як телекомунікаційний гігант Huawei, напрочуд ускладнюють дистанціювання. Ми не маємо стратегії для протидії Китаю. Натомість Китай має стратегію для протидії нам. Часу обмаль. Погляньте, як китайські лідери ставляться до власного народу. А тоді уявіть, як вони вчинять із нами.

Джерело