Політика нафтового обвалу

Понеділок, 20 квітня 2020 року, на нафтовому ринку на кшталт чорного вівторка жовтня 1929 року. Тоді обвал на американських біржах означав початок Великої депресії — економічної кризи, що тривала до 1933 року.

Світ вступив у рецесію, і нафтовий обвал 20 квітня тільки частково можна пояснити біржовою грою. Терміново в останній день закривалися травневі ф'ючерси, а червневі поки лежать у межах $ 15−20 за барель. Важливим є те, що слідом за паперовими зобов'язаннями поповзли вниз і ціни на фізичні контракти. За деякими сортами нафти вони пішли в негативний бік. Більше 20 супертанкерів стоять на якорі, бо не можуть розвантажитися, а в них міститься понад 30 млн барелів нафти. І це додатковий тиск на ринок.

Поки нафтові продавці та спекулянти ф'ючерсами розраховують, що в червні пандемія піде на спад і почнеться економічне пожвавлення, а з ним зросте і споживання нафти та нафтопродуктів. Наскільки виправдаються такі розрахунки, сказати складно, але надія вмирає останньою.

Зауважимо, що попри падіння цін і скорочення споживання видобуток нафти скорочується відносно повільно і для цього, зокрема в Росії, є технологічні причини. Закриття свердловини досить складний і трудомісткий процес, до того ж фінансово затратний. З урахуванням відносно низького дебету більшості свердловин у Росії для виконання зобов'язань за домовленістю з ОПЕК потрібно закрити близько 30 тис. свердловин. Зробити це швидко неможливо фізично.

Друга проблема ще гірша за першу. Через природні, кліматичні та геологічні умов закриті свердловини російські компанії практично відновити не зможуть. Доведеться створювати нові, а це вимагатиме нової інфраструктури та облаштування, що теж дуже витратний захід. Загалом це серйозний удар по російській нафтовій галузі і наслідки його ще попереду.

Так чи інакше, але ми перебуваємо тільки на першій стадії боротьби за переділ нафтового ринку і протистояння на ньому буде загострюватися. І тут, як кажуть французи, a la guerre comme a la guerre. На цій війні полонених брати не будуть, а домагатимуться повної і беззастережної.

Пілотний варіант був випробуваний домовленістю про скорочення видобутку на 10 млн барелів, при цьому на Росію припала найбільша частка. Вдалося домовитися, щоб не брати до уваги газовий конденсат, що дещо зменшило величину скорочення, оце і все.

Другий акт настав, коли саудівці та їхні сусіди по Перській затоці почали відкритий і демонстративний ціновий демпінг. До того ж він доповнювався небаченими раніше пільгами з оплати. Явно Росію змушували вчинити аналогічно, що посилювало наслідки демпінгу. Москва на це не пішла і сподівалася на менші витрати на транспорт нафти трубопроводами в Європу порівняно з доставкою морем. Вартість фрахту танкерів зросла в 7−10 разів і ростиме далі. І цей варіант прорахували в Ер-Ріяді. Був запропонований новий дисконт. Далі чекати обвалу довелося недовго.

Тут ми підійшли до межі, коли економічні та фінансові чинники переходять у політичні. Перший уже пішов. Росія йде з Венесуели, кидає свого протеже Мадуро, щоб виконати умови Трампа. Венесуельському лідерові залишається сподіватися тільки на Китай, але у того свої величезні проблеми.

Друга проблема — Лівія. Турецький президент Ердоган за московським прикладом увійшов у країну на прохання визнаного ООН уряду. І сказати нічого. Після цього турецькі війська почали успішне полювання на російських найманців із ПВК «Вагнер». Москва ніяк не реагує. Адже її «тамнет». Це зовсім не скасовує чергового фіаско Білокам'яної, цього разу на півночі Африки. І це обов'язково позначиться там, куди найманці Вагнера вже проникли на південь від екватора.

За таких умов Україна набуває для Москви особливо важливого значення. У Білокам'яній усе більше розмов, що слід одним ударом по ослабленій епідемією Україні розв’язати вельми болюче питання. На відкрите і масштабне вторгнення сил і ресурсів немає, але агресивність московських яструбів це не зменшує.

Чомусь у Кремлі впевнені, що буквально днями Київ попросить допомоги проти епідемії і тоді військові вірусологи на транспортних засобах, типу танки і БТР, на законних підставах увійдуть у нашу країну. Дуже дивуються, що до цього часу подібних прохань не надходило, хоча про їхню бажаність говорять майже відкрито.

Поки ж розігруватиметься нафтова карта. Слід очікувати, що Києву буде запропоновано купувати нафту за значно нижчою ціною, але все одно вище спотової. До інших варіантів Москва не привчена. Тут очевидна пастка в чомусь нагадує пропозицію про 20% знижку на газ напередодні укладення угоди про транзит. За зовнішньою фінансовою привабливістю проглядається спроба знову увійти на український ринок, додатково його корумпувати й надалі отримати з цього політичні зиски. Діячів готових на це у нас хоч греблю гати.

Ще один чинник. У Росії відносно мало ємностей для зберігання нафти. У цьому сенсі Україна теж приваблива, бо у нас вони є. І на це погоджуватися не можна в жодному разі. Повинна чітко виконуватися аксіома — ніяких угод із Москвою щодо енергоресурсів.

З іншого боку, нам зараз треба закачувати у сховища не тільки відносно дешевий газ, але й нафту, що надзвичайно здешевіла. Більше того, у світі дефіцит нафтосховищ і можна заробити на оренді.

Нафту купувати тільки на спотовому ринку і категорично не в російських компаній безпосередньо. Треба пам'ятати, як зовсім недавно Москва заборонила експорт бензину та інших нафтопродуктів в Україну. Винести з цього урок і не мати жодних справ із Росією. Тим більше при нафтовому різноманітті пропозицій.

Дистанція від Москви повинна весь час збільшуватися. Там анітрохи не відмовилися від планів дестабілізувати ситуацію в Україні. Останні події з відмовою московського патріархату закликати віруючих не ходити до храмів і дотримуватися карантину є очевидною політичною провокацією. У Першопрестольній дуже сподівалися на зіткнення на релігійному ґрунті для отримання очевидних політичних зисків. При цьому в самій Росії більшість храмів і церков були зачинені.

Щось подібне спробували організувати і в Грузії. І ця країна в зоні особливих російських інтересів. Тим більше, що спостерігається концентрація військових вірусологів і хіміків в Абхазії. Тепер це так називається. У 2008 році перед агресією в Грузії це були начебто залізничні частини, а насправді розгорнуті в бойові порядки десантники.

До осені економічна ситуація в Росії загостриться і, відповідно, посилиться її агресивність. Слід до цього готуватися й запастися енергоресурсами. І остаточно вибити з московських рук цей важіль тиску на Україну.

Джерело