Передплатити Підтримати

ПриватБанк хочуть продати так, як циган коня

Може, часом, хто не чув стару байку, як циган коня продавав. Тож це було так.

Покупець питає, що це за один? А циган і так, і сяк розхвалює свого коня. Бачить, що співбесідник зацікавився. То він ще більше розхвалювати став і так пів години розхвалював. Переконав таки покупця, і той вже гаманець дістає. А циган тоді йому й каже: «Та таке велике цабе мені і самому потрібне!».

Те, що відбувається з ПриватБанком, дуже нагадує цю історію. І Петр Крумханзл, голова правління банку, і Галина Пахачук, що перед ним була виконувачем обов'язків, розхвалюють так ПриватБанк, що покупці вже мали би вишикуватися у чергу.

Тим більше, що пані Пахачук ще у 2017 році у інтерв'ю сайту «Мінфін» казала: «Через три-п'ять років будемо показувати банк (ледь не написав коня) покупцям».

Пані Пахачук та пан Крумханзл зайняті роздаванням інтерв'ю сайту «НВ». Тому брати Суркіси, які виграли суди усіх інстанцій щодо незаконно конфіскованих у них коштів під час націоналізації ПриватБанку, ніяк не можуть з ними зустрітися. Не може достукатися і судовий виконавець. Йому просто не відчиняють двері. Оскільки рішення суду набуло чинності, то можна з впевненістю стверджувати, що у братів Суркісів забрали 250 мільйонів доларів, оголосивши їх співвласниками ПриватБанку на тій підставі, що вони були знайомі з Коломойським. На такій самій підставі можна оголосити власника сайту «НВ» Томаша Фіалу, пов'язаною з ПриватБанком особою. Бо пан Фіала не тільки знає, а й товаришує з паном Крумханзлом. Після цього конфіскувати в нього 250 мільйонів доларів, якщо вони лежать на рахунку у Приваті.

Тоді Томаш Фіала буде не тільки всіх нас вчити демократії, засад ринкової економіки та взірцевого корпоративного управління. Він і з трохи іншого ракурсу подивиться на те, що відбувалося з Приватом.

Якщо коротко пояснити, до чого зводиться позиція пані Пахачук та юриста Привату Андрія Пожидаєва, то суть така. Вони вважають, що ПриватБанк є державним. Вони представляють державу, а держава завжди права, навіть якщо неправа.

Інші аргументи пані Пахачук, що в банку зараз немає вільних коштів, або що український суд не має права починати свої рішення фразою «Іменем України», бо Україну представляє вона, а не суд, можна списати на те, що юридичних «гімназієв» не закінчувала. І як стопроцентовий держчиновник, щиро впевнена, що суд не має права приймати рішення не на користь держави. Про теорію незалежності трьох гілок влади вона, мабуть, ніколи і не чула.

У цій ситуації брати Суркіси демонструють янгольське терпіння. Коли ж вони виграють ще суди у Лондоні та на Кіпрі, то поведінка нинішнього керівництва ПриватБанку щодо Суркісів обійдеться державі набагато дорожче.

У інтерв'ю «НВ» від 6 червня 2019 року Галина Пахачук нарікає, що Коломойський дав у заставу велику кількість заржавілих нафтосховищ, які вона ніяк не може продати. Крім того, що пані Пахачук направляє звинувачення не у той бік, бо слід у цьому звинувачувати не Коломойського, а того, хто погодився взяти в нього цю заставу, слід ще й звернути увагу на таке. У цю мить у світі відчайдушно бракує резервуарів для зберігання нафти і нафтопродуктів. Майже всі танкери заповнені нафтою і виконують функцію нафтосховищ. Міністерство енергетики США купляє нафту ще у свердловинах, щоби там її і зберігати.

Тому якщо би Київ запропонував на прокат Москві ці ємкості у обмін на повернення українських полонених, то Кремль погодився б віддати всіх. Тоді би пані Пахачук дістала звання справжньої визволительниці, перевершивши славу Медведчука, Єрмака та Козака разом узятих.

Продаж ПриватБанку мав би викликати у МВФ не тільки мовчазне схвалення, але й справжній фурор.

Бо, по-перше, в українського уряду з'явилися би цілих 8 мільярдів доларів. А основна мета МВФ і полягає у тому, щоби в уряду були гроші. Тоді набагато легше було би домовитися про подальші кредити.

А, по-друге, коли комерційний банк перебуває під контролем уряду, то надання кредитів від цього банку стає політично зумовленим. Це хвороба не тільки України, але й усіх інших країн. А політично зумовлені кредити погіршують якість банківського портфелю.

То що заважає керівництву ПриватБанку доповісти власникові, що банк підготовлений до продажу? Адже публічні висловлювання і пана Крумханзла, і пані Пахачук свідчать: банк знаходиться у прекрасному стані, і щонайменше 8 мільярдів доларів вже майже у кишені власника.

Здається, є одна серйозна перешкода. Заважають судові позови Коломойського. Бо хто ж буде купляти банк, як до нього така купа судових позовів?

Чудове і дуже зручне пояснення. Воно дозволяє і далі розхвалювати коня і розказувати, що якби не позови Коломойського, то вже продали би банк на аукціоні Крісті, як діамант у десять тисяч каратів.

Але якщо ціна банку дійсно є такою високою, як стверджує керівництво банку, то чому б уряду не домовитися з Коломойським про припинення позовів. Адже важко уявити, що він відмовиться від нульової пропозиції, за якої обидві сторони не мають претензій одна до одної. Тоді від Коломойського не вимагають повертати нестачу, а сам банк стає заставою, прийнятою від Коломойського, яка продається на аукціоні. Уряд відшкодовує усе, що йому винний Коломойський (5,5 мільярда доларів), і ще непогано заробляє, якщо ціна становитиме 8 мільярдів. На радість собі та МВФ.

Але внутрішній голос чомусь шепоче, що проблема не в позовах Коломойського, а у тому, що Крумханзл і Пахачук не поспішають дізнатися, скільки ж коштує ПриватБанк, яким вони керують з грудня 2016 року. А дізнатися можна, тільки виставивши банк на продаж. Правило «Mark to market» є єдиним чесним визначенням ціни при капіталізмі. Воно означає, що банк коштує стільки, скільки за нього готовий заплатити ринок.

Припускаємо, що зараз не найкращий час для продажу банку, як будь-якої іншої державної власності. Бо через коронавірус всі ринкові активи сильно впали в ціні.

Але коронавірус за місяць-два мине і не впливатиме більше на ринкові ціни. То чому не оголосити, що банк буде виставлено на продаж за 5−8 місяців, а всі перешкоди чи то з боку позовів Коломойського, чи то з боку уряду до того моменту будуть усунуті?

Це теж надасть можливість отримати кредит від МВФ на найближчі півроку.

А проблема у тому, що якщо за банк дадуть не 8 мільярдів, а тільки 4, то хто має покривати нестачу між внесеними урядом 5,5 мільярда і вирученими від продажу 4 мільярдами? Уряд тоді скаже, що винуватий Коломойський, а Коломойський скаже, що це Крумханзл та Пахачук дохазяйнувалися до знецінення банку. Тому і уряд, і Коломойський з боязню ставляться до виставлення банку на продаж.

І що найприкріше у цій ситуації, обидві сторони матимуть рацію. Бо дійсно є непрацюючі кредити на 5,5 мільярда доларів, а фанфарні заяви Крумханзла та Пахачук, що банк заробляє наразі понад мільярд доларів на рік, виявилися би трохи причепуреними.

Вихід з цієї ситуації такий: уряд та Коломойський погоджуються, що банк слід продати до кінця поточного року.

Конкурс має бути максимально відкритим і прозорим з метою продати банк якомога дорожче. Для цього Коломойський разом з урядом мають написати умови конкурсу продажу. Це необхідно зробити саме у такий спосіб, бо в нас державні активи розпродавалися раніше нижче від конкурентної ціни. (Якщо б це було не так, не було би більшості олігархів).

У разі, якщо з другого туру не вдасться продати банк дорожче 5,6 мільярда доларів, то Коломойський і уряд покривають нестачу порівну. Тобто, якщо ціна буде 4 мільярди, обидві сторони беруть на себе відповідальність по 800 мільйонів доларів.

У разі, якщо банк вдасться продати дорожче, ніж за 5,6 мільярда, увесь прибуток залишається уряду, а Коломойський нічого не доплачує. А пан Крумханзл та пані Пахачук дістають великі премії та державні ордени.

Шановні депутати Верховної Ради! Вимагайте від уряду виконання закону, що складається не з 53 сторінок, а з одного речення: «Продати ПриватБанк якомога дорожче і якомога швидше.» Бо переживаємо такі часи, якщо будете зволікати, то прийде до Верховної Ради не коронавірус, а Матрос Залізняк. І не парламентськими виразами пояснить вам, що сильно втомився, а вам настав час розходитися.